КОНСПЕКТ УРОКУ  З  ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ

 9 клас

Творчість Тетяни Фролової

Слайд 1.«Літературна  кав’ярня»

 Мета: ознайомити учнів з творчістю письменниці, її творами; розвивати навички самостійного опрацювання художніх текстів та літературно - критичних статей; виховувати прагнення дотримуватися загальнолюдських моральних цінностей, з розумінням ставитися до оточуючих, досягати поставленої мети.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Осбладнання: фото письменниці та її родини, виставка книг.

Епіграф: Проблеми, більші і малі,
Нам якось вирішити вдасться.
Ми народились на землі —
І це найбільше в світі щастя

                                                  .Т.Фролова

Поезія – це завжди неповторність…

                                                 Ліна Костенко

У нашій історії немало яскравих жінок.

 Але мало в кого така біографія.

 Найсильніший із віршів Фролової — це життя її самої

1 слайД

Вчитель. Доброго дня. сьогодні гостинно відчиняє двері наша літературна кав’ярня для кожного ,хто закоханий в українське слово , хто прагне осягнути глибину людської душі. А назвали ми її Дерево життя або кав’ярня на колесах(?) Шановний тамада, далі тобі слово. Ти що забувся . Як не соромно . Дивись скільки зібралось гостей.

Учень-тамада.  У мене немає натхнення. Осінь, депресія.

Вчитель . І що ж робити? Як мені бути ? Я так на тебе надіялась .

Тамада. А може я як Іоганн Штраус, австрійський композитор .І мені як йому Для натхнення потрібні лише розкритий рояль, тиша і філіжанка кави. Із запаху народиться музика, тиша дозволить її почути, а рояль втілить в життя.
           2  Слайд рояль .(звук рояля)                                                             

Раді  бачити  вас серед відвідувачів «літературної кав’ярні.» Сьогодні до нас завітало немало гостей. Я впевнена - усі вони ще ті кавомани. І тому ми підготували для вас різні види кави – мелену та розчинну, смажену та сушену, чорну та зелену, з різними наповнювачами- молоко, вершки. З піною та без . А головне - кава по - Тернопільськи. А це вже ексклюзив. Та чи куштували ви коли- небуть каву по- літературному? Отож така кава і стане ізюминкою нашої кав’ярні. А ще десерти , солодощі, прохолоджувальні напої. Сподіваємось вам сподобається у нашій кав’ярні.

   

Та спочатку нам потрібно дещо з’ясувати. Що найбільше полюбляють наші гості? І що вони очікують від сьогоднішньої зустрічі у нашій кав’ярні.  

Та спочатку нам потрібно дещо з’ясувати. Що найбільше полюбляють наші гості? І що вони очікують від сьогоднішньої зустрічі у нашій кав’ярні.  

Підходить до гостей задає питання :

-Доброго дня? Я можу задати вам запитання ? Чи ви не забули вдома гарний настрій ?

 -Чого ви очікуєте від зустрічі ?

-Ви любите літературне слово?

Підходить до учнів

-А кого ти знаєш з митців Тернопільщини? (Б Лепкий,  Степан Будний, Євген Дудар, Юліан Опільський, Богдан Мельничук Роман Купчинський, Левко Крупа)

А ще я вам проведу майстер –клас як куштувати каву для задоволення. Раджу до філіжанки з кавою додати грудочку позитиву, потрусити зверху гарним настроєм і куштувати з усмішкою.(бере чашку додає грудочку цукру , притрушує кардамоном)

Але я  поділюся з вами великою таємницею , і хоч за виказування таємниці, зазвичай, я отримую на горіхи, але ми всі тут свої.  Щоб кава була смачнішою, потрібно  куштувати її з  позитивним  настроєм і усмішкою .

 Вчитель. Наша зустріч - це своєрідний анонс творчості,  незвичайного таланту, життєвої дороги. І чогось мені хочеться пофілософствувати І перш ,ніж ми почнемо куштувати каву , я хочу задати вам запитання.

-Скажіть , які асоціації у вас викликає слово «життя»(веселка, світлофор, калейдоскоп, зебра, шлях, американські гірки)

2.Слайд книга

А для мене , мабуть того, що я філолог, життя асоціюється із книгою, у якій щодня з’являються нові записи. . Добірним шрифтом, чи дрібними буквами,  веселі історії , чи мінорні хвилини… Спочатку то білі охайні сторінки , без закреслених слів. У ній багато мрій і сподівань . Усе в життєвій книзі. І не завжди  щось можна змінити, виправити, безслідно вирвати сторінку.

У нашій літературній кав’ярні ми перегорнемо сторінки Книги життя   незвичайної людини. Жінки. Адже у найскладніші миті нашого суспільства тягар лягає на тендітні і сильні плечі жінки. Однак навіть у важкі драматичні роки життя вона не втрачає жіночності, лагідності, доброти, внутрішньої одухотвореності.

Жінки обдаровані дивовижною жіночністю, перед якими схиляли голови найсильніші і найталановитіші мужчини.

 Ми почитаємо деякі сторінки життєвої книги жінки неймовірної долі, життєвий шлях якої з раннього дитинства почався із неймовірних випробувань.

Тетяна Іллівна Фролова (Кноль).

Тамада . Вистачить розмов. Ми чекаємо на  ,незвичайну  каву

 «Берег Дитинства»

  «Круговерть життя»
  «Сердечні справи»

-     від літературознавця   від біографів і декламаторів

- А на десерт «Музичні смаколики»

Слайди 5,6,7

-А прохолодні напої?(учні)

-А прохолодні напої …то за нашими гостями ,їх критика, чи добре слово…

Звучить «Сумно мені.»

Сценка «Молитва» вчинені перед тобою. Просвіти світлом своїм Хрестовим на спасіння душі і тіла.

Мама:  , Ісусе Христе. Сину Божий. Молитвами Пречистої твоєї матері  в ласці вислухай мене, грішну і недостойну рабу твою. Господи  дитя моє помилуй і спаси його імені твойого ради Господи, прости йому всі провини, вольні й нельні

-Мамусю, Чого ти так зажурилась? Що це, сльози? Не треба.

-Як же мені не журитися. Доню моя. Як же ти житимеш у цьому світі ? Яне вічна. А тобі потрібна допомога догляд.

-Матусю, Бог добрий не покине мене, він посилає   мені добрих людей, вони зі  няньчаться і співчувають. Я не пропаду, не плач.

-Але дитно моя, ти х ніколи не побачиш сонечка, маленьку зозульку.

-Матусю, я бачу більше як дехто зі зрячих. Бачу твоє любляче серце, чую кожен його удар, чую кожну сльозинку, кожну печаль на душі

- ох серденько моє, і до кого ти прихилишся в світі.

- не переймайся, матусю. Світ широкий. Десь і моя доля в ньому ходить.

-Дай Бог , дай Бог , квіточко моя.

8 Слайд 8 Фото фролова

Учень-біограф. Тетяна Фролова – звичайна українська жінка. Вона не воювала ні на фронтах, ні в партизанських загонах, не перебувала в концентраційних таборах, на засланнях, не удостоєна високих титулів, а все ж таки її життя – справжній подвиг.

9.Слайд Кава ««Берег дитинства» смайлик

 10 .Слайд дитина і книга

  Вчитель. Людина народжується і з Божим благословенням  приходить  у цей світ…

11. слайд янгол над дитиною

В народі кажуть, якщо новонароджену дитину поцілував янгол, то вона обов’язково буде талановитою.  Думаю, що нашу винуватицю нашого зібрання янгол поцілував не один раз, бо вона не тільки пише чудові вірші, а ще й дуже гарно співає .І сьогодні у нас незвичайна гостя –дитинство Т. Фролової

 12 .слайд сільські краєвиди

Учень-біограф. Про своє життя пані Тетяна  згадує.

Фролова .В тому селі Білозірка я й народилася в тому нещасливому 41-му році, рівно за два місяці перед початком війни, 22 квітня. Не знаю, чи були втішені батьки з моєї появи, бо я була 12 дитиною (правда, в живих нас лишилося шестеро), але в селі звикли все приймати реально: народилася дитина, то треба їй давати лад. Може б воно й нічого, та йшла війна. Про злигодні й нестатки казати не доводиться.  Отак і жили. Батько пішов на фронт і пропав безвісти...
 Не було про нього жодної звістки аж до 1947 року.

Учень -читець

БІЛОЗІРКО МОЯ

Від п’янкого повітря хмелію,
Бо дитинство моє тут пройшло.
Передумаю я, перемлію,
Як в’їжджаю у рідне село.
Білозірко моя, Білозірко,
Моє рідне, прегарне село.
Було важко тобі, було гірко,
Та кому із нас добре було?
Тут стоїть моя батьківська хата,
Тут родилися мрії ясні...
А які тут вродливі дівчата,
А які тут весілля гучні!
Білозірко, моя Білозірко,
Моє рідне прегарне село!
Було важко нам всім, було гірко.
Дай же, Боже, щоб краще було.

Тетяна ФРОЛОВА.

Пісня про рідне село

 Учень-біограф.

На другому році життя трапилось те, що перевернуло  життя і дівчинки  і її батьків. Таня захворіла на менінгіт і втратила зір    .

Т. Фролова. Йшла війна. Куди податися зі своєю бідою? Звідкись довідались батьки, що у Кремінці є окуліст, котрий творить чудеса. Мати повезла мене до нього.

Цей лікар був єврей. І в цей час зі своєю родиною перебував у гетто. Випускали його до людей на дві години. Лікар подивився, виписав краплі і пообіцяв, що через місяць зробить операцію на одне око і поверне мені  зір на двадцять відсотків. Та не судилося йому це зробити, бо через два тижні його розстріляли. Після війни лікування було безнадійне: зоровий нерв був повністю атрофований.Я  залишилась сліпою. Назавжди.  .

Вчитель. Поволі згасав день. І сонце вкотре помирало, що завтра вкотре народитись, але не для неї, не для маленької безпорадної дівчинки. ЇЇ сонце згасало назавжди.ЇЇ очі ніколи не бачитимуть. Очі Ні. Але душа , серце повні такого світла, що й зрячий позаздрить її сонячній душі. Бо сонце-вона сама.

Пісня Не обіцяй

Вчитель Психологи стверджують, що дитина найінтенсивніше сприймає своє оточення у перший рік життя. Мабуть, тому в сліпої Тетяни таке напрочуд яскраве бачення навколишнього світу.

Т. Фролова . Але ви нічого не подумайте. Дитинство моє, попри це,  щасливе.

Боже я так люблю садок, теплий порох на дорозі, де так гарно бігати босоніж . Босоніж по холодній росі,

по нагрітому камінню, по маленькій річечці,(слайд річка)

 по калюжах, ба, навіть по болоті.

 Взимку довгі вечори. Горить гасова лампа,

 сидять дівчата і хлопці, хурчать веретена.

Дівчата прядуть, дехто вишиває, дехто витинає малесенькими ножичками з паперу фіранки на вікна… Жарти, пустощі… І раптом всі замовкають і починається пісня. І що вже тоді робилося зі мною, то й не розкажеш.  сиджу на п’єцу, потім у запічку, а потім вже у хаті. І ніяка сила мене не може загнати спати  А пісні ж які! прибилась до нас пісня про Гірняка, що тужив за своїми горами і полонинами. І як вона до нас потрапила?   І я плачу з жалю до того Гірняка, якого завезли кудись на чужину. А мила прийшла, шукає його могилу, на якій «ані м’яти, ані рути…»

 Пісня про гірняка.

Дитнство. Найбільша моя радість і мій страх-Страсний четвер. Всі йдуть до церкви і кожен запалює свічку. Треба донести її додому, щоб не згасла. І кожен придумує нехитрий ліхтарик, щоб захистити полум’я від вітру і дощу. Так, це символ.Був і є.І що з того , що я не бачу полум’я свічки. Але ж ви побачитие, побачать інші. Тому ї збірку назву «Щоб не згасла свіча» Допоки горітиме свічка –є надія.

Вірш Свічки життя

По-різному горять свічки життя: Одна - лиш мерехтить, друга - палає. А ще в житті й по іншому буває: Ледь загорівшись, свічка затухає,  Не залишаючи свого сліда. По-різному горять свічки життя: Одні - для інших, інші - лиш для себе.  Одні горять, бо звикли, так вже треба, Другим горіти - це уже потреба,  Бо - це минуле наше й майбуття.  По-різному горять свічки життя, По-різному свічки життя згорають  І по собі завжди вони лишають Біль пам"яті, який не забувають, А ще пекучий біль: біль забуття.

 Читець

Матусю, розкажи мені про зорі!
І про глибоку синь ясного неба.
Чи правда, що тільки бачить треба,
А чуть не можна у імлі прозорій?

-Ох доню, моя любе серце

А ще скажи, чому бабусі плачуть,
Коли удвох проходимо з тобою?
Невже тому, що я зірок не бачу?
Ти знов зітхаєш з болем та з журбою...

Моя дитино, душе рідна.

А мені здається... Але ж  мені здається...
Коли я чую місячну сонату,
То бачу річку, зорі й нашу хату,
А серце б'ється... так нестримно б'ється.
Матусю, ти того не знаєш,
Вночі, коли всі сплять, то я літаю.

-Моя ти радість і утіха.

Я чую, як співають небеса
І як на землю падає роса...
А хочеш, я про зорі заспіваю

Пісня про зорі танець

 Дитинство.А ви знаєте, який я чую дух конопель, що стелиться над маминим городом… птаство, що щебече у нашому садку, чи то лісі…Батько мій страшенно любить всяке дерево, тому в нас скрізь  затінок, бо садить мій батько і ясени, і клени, і верби… Все росте собі, буяє. А поміж всім отим ходжу я, маленька сліпа дівчинка,  сприймаю життя на дотик, на слух, вбираю його своєю вразливою душею. Коли мене хтось кривдить, тоді я йду до свого улюбленого клена, пригортаюсься до нього, його листками витираю сльози.   і я живу собі з природою

18   

ЖИВЕ ДЖЕРЕЛО

Коли я зовсім ще була мала,
Йшла по землі непевною ходою,
Мене татусь повів до джерела
І напоїв "живлючою" водою.

І розповів легенду він мені,
Що та вода незборну має силу,
Що в бойові важкі суворі дні
Джерельну воду воїнам носили.

Вона їх піднімала знову в бій,
Смертельні їх загоювала рани.
Вставали мертві, падали живі,
І знову підіймались в бій останній...

...Ще він сказав, що та вода свята,
ЇЇ хто вип'є, той забуде втому
І, де б не був, навік запам'ята
Стежину ту до батьківського дому...

Я порч з татусем додому йшла,
І лоскотали трави ніжки босі...
І сонце підіймалось з-за села,
І з поля вітер пахощі приносив.

Солодкий щем відчула я тоді,
Якась бентежність душу полонила.
Не знала я, чи сила в тій воді,
Чи в тій росі, що босі ноги змила.

Чи в тому світі, що пишавсь, буяв,
Що кликав сонце і мене до себе...
Мені здавалося, що я - не просто я,
А частка сонця, і землі, і неба.

Роки минали, я вже підросла,
Відчула міць і біль свого народу,
І ще не раз пила із джерела
Оту живлючу, ту святую воду.

біограф Усвідомлення свого становища прийшло до Тетяни тоді, коли ровесники пішли до школи. “Отут і зрозуміла я, що не така, як усі”, – згодом напише Фролова у спогадах про дитинство. Довелось їхати у Львів, у школу-інтернат для незрячих дітей .  Усвідомивши свою недугу, Тетяна вирішила стати рівною зі зрячими. І їй це вдалося! Силою волі, неймовірною витривалістю, прагненням до здійсненням поставленої мети. Засвоївши шрифт Брайля, вона відкрила перед собою новий світ – світ друкованого слова. Прочитала багато творів української і світової літератури, які збагатили її духовно, відкрили нові обрії. Опанувавши теорію літератури, вона сама почала віршувати.

19 Слайд шрифт Брайля

 Учень-читець.

Ми сиділи утрьох: доля, муза і я.

 Сперечались, сміялись і трохи журились,

І сварились, і знов потихеньку мирились.

В тім верховодила доля моя.

Прорекла мені доля: “Не бійся…” і зникла.

 Повернулася муза із Брайлем Луї.

Чоловік цей помер вже десь років зо двісті.

 Я дивилась мовчки на пальці свої.

 Не дала навіть гостеві стільчик присісти.

 “Зупинись, навіжена, – він долі сказав,

– Бач, дівчатко, придумала чим налякати!

А чи знаєш ти, скільки нас?”

 І цифру назвав. Цифру зовсім теперішню.

 Звідки міг знати? “Ти гадаєш, усі вони просто сліпі?

 Ти гадаєш, усі вони мотлох планети?

Серед них композитори є і поети,

Й співаки, та такі, що й не снилось тобі”.

Тихо муза сказала: “Біда – не біда.

 Бо на світі бувають ще біди і гірші.

 А які ми з тобою напишемо вірші?”

Моя доля стояла німа і бліда.

Вочевидь, на виду я бліда була теж,

Та в душі не було вже ні страху, ні болю.

“Як, до речі, ти збірочку першу назвеш?”

 Я сказала із гордістю: “Виклик долі

Літературознавець . Першу свою збірку поетеса назве промовистою назвою «Виклик Долі» і вона його сприйняла « як закон»

Пісня «Мамина криниця»

              ВИКЛИК ДОЛІ

В'ється піснею перепелиною
Вузька стежка поміж жита.
Бігло тою стежиною
Босоноге моє життя.

Воно бігло дзвінко співаючи,
Набираючись сил у землі,
Волошкові збираючи радощі
І невиплакані жалі.

Але раптом з пітьми, із мороку,
Із німотної тишини
Вийшла доля й сказала коротко:
"Не співай, зупинись, замри!"

І погасли сонця всіх світів,
І засохли, пов'яли квіти,
Обірвало життя свій спів
І завмерло не сміючи жити.

Але це була тільки мить.
І в пітьмі простягнувши руки,
Я пішла крізь незвідані муки
І сказала: "Я буду жить".

Я пішла крізь колючі терни,
Так, із відчаю, без мети.
Босі ноги кололи стерні...
Та я знала, що мушу йти...

Заціпивши уста до болю,
Так я йшла крізь життєвий вир,
І кляла ту злощасну долю,
Що забрала у мене зір.

Моя пісня жалю не просила,
Вона кликала в бій, до меча!
Вийшла казка, давня аж сива,
І торкнулась мого плеча...

І почула я спів пташок
І незнані ще запахи квітів...
Біля мене хтось тихо пройшов,
(То, можливо, був просто вітер...)

О, тепер я була не сама:
Цілий світ був віднині зо мною
І скорилась мені пітьма,
Переможниця я в двобої.

Різнобарв'я відчула красу,
Тепле сонце всміхнулося ласкою,
Тож віднині я пісню несу
Не просту, а даровану казкою.

А ще часом мені здається
(Може, це оптимізм у біді),
Що я більш відчуваю серцем,
Аніж бачила зором тоді.

...Ще й досі в'ється стежина,
Що вела мене через жита...
Сині очі у мого сина
Як волошки мого життя...

Біограф
Росла собі та й росла. І не помітила, коли виросла. Вчилася у Львові в школі для сліпих дітей. Тут освоїла шрифт Брайля – крапкове письмо, яким користуються всі незрячі, і почала записувати свої вірші.

20.Слайд шрифт Брайля

 Біограф Та скільки серед них цікавих і розумних, а часом зовсім унікальних дітей. Була у нас, для прикладу, дівчинка, котра могла блискавично перемножити два трицифрових числа, були прекрасні баяністи. А вже співати, то любили майже всі. Пісні були здебільшого про любов. Декотрі виховательки слухали з цікавістю, хвалили нас і просили співати ще, а декотрі... а особливо була така Поліна Василівна, так та постійно сварилася: "Что вы поете, как старые девы? Нужно петь пионерские песни." Піонерських пісень ми співати не хотіли і далі співали про любов...
Пісня   «На край світа»

Як гарно ти сказав на час:
"Хай пісня буде поміж нас!"
І пісня стала поміж нами,
Поміж реальністю і снами...

А може, пісня - ми самі?
А може, ми в тій диво-пісні?..
На примороженій траві
Горять, палають квіти пізні...

Ні, ні, я щось не те роблю...
І не про те щось я питаю...
Я божеволію... - люблю?..
Ні, ні, я просто доцвітаю

БІОГРАФ Але й шкільні роки минули. Після школи влаштувалася на спеціальне підприємство, де більша частина робітників були незрячі. Працювала, співала в ансамблі «Струмочок» і мріяла навчатися у виші.

І не просто мріяла, а докладала великих зусиль, щоб мрію втілити у життя. Вдень працювала, а ввечері вчилася в університеті.

Вірш «Я мрію»

Я мрію теплим вогником палати, І зіркою світити для людей, Та добрим гостем входити в палати,  До всіх забутих, кинутих дітей.  Я мрію бути квіткою у полі І лити аромати по землі Усім, у кого вже розбиті долі, Де більш немає хліба на столі. Я мрію бути хмаркою у небі, Щоденно плакати дощем рясним, Щоб люди мали все, чого їм треба, І бачили вночі казкові сни.  Я мрію бути сонечком гарячим, І, - неважливо, літо, чи зима! – Промінчик посилати тим, хто плаче, У кого вже надії більш нема.  Ранковою росою мрію бути І зрошувать страждаючі серця, Та повернути їм усе забуте, Вказати шлях до Бога і Отця. Я мрію, щоби всі щасливі діти  Співали тільки радісні пісні, І розквітали рясно, наче квіти, Свій аромат рознесли навесні.  І мрію я, щоби Господня злива Полилась рясно на усіх людей...  Щасливий я, коли вони щасливі,  Коли нема засмучених дітей.

Вчитель . Та  у кожного и житті трапляються миті , коли до нас приходять особливі почуття, які окрилюють , підносять до небес .

21. Слайд кохання

Кохання. Це воно змушує наші серця битися швидше. Це з ним ми забуваємо про свої печалі й болі. Це любов наказує  страждати. 

Слайд

Епіграф: Як рано ми вміємо кохати,

Як пізно – любов цінувать.

М. Луків

 22. Слайд кава з серцем

Пісня А роси падають в траву

Біограф Тетяна Фролова вийшла заміж за людину, котру любила зі шкільних років.Народила трьох синів, але сімейне життя не склалося: чоловік пішов з родини. зрадив той , кому найбільше вірила.

За десять років сімейного життя в нас народилося троє синів.

Матеріально було нелегко, проте жили щасливо. І мені тоді так легко писалося…

Вчитель .  Одного разу трапилась така ситуація , про яку письменниця розповість у інтерв’ю : молодший синочок приніс з дитсадка свій перший малюнок. «Мамусю, ось я намалював яблуко!» До щему захотілось прозріти хоч на мить, щоб поглянути на свою дитину, на її малюнок. Але відразу ж подумала: так, я незряча, але маю коханого чоловіка, трьох діточок… Попри свою незрячість, я щаслива! Й з крапок шрифту Брайля народжувалися віршовані рядки:

23. Слайд дитина з мамою

 Моє серце сьогодні зігріла

 Ніжна й трепетна радість, до сліз…

 Намальоване яблуко спіле

Мені син з дитсадочка приніс…

І бере мій палець дитина,

 І показує: “Ось корінець…”

 По голівці я гладжу сина І кажу йому:

“Ти молодець!” ...

В мого сина голубі очі

І дві ямочки на щоках…

Його бачити дуже хочу,

Та не в силах, бо ніч в очах.

 Тільки, що тая ніч, мій синку?

Серце матері, серце моє

 Бачить кожну твою волосинку,

 Бачить яблучко спіле твоє.

 І нехай це тебе не хвилює,

Я побачу, мій хлопчику, все.

 Все, що ти в дитсадку намалюєш,

Що усмішка твоя принесе.

Пісня «Колискова»

24. Слайд Яблуко

Біограф

Тоді я навіть не підозрювала, що невдовзі над моїм життям чорно захмариться.. Що, працюючи над дисертацією, мій чоловік познайомиться з іншою жінкою, яка, як і він, залишить власну сім’ю.

Були страждання і відчай… Але не дозволяла собі заглиблюватися в безнадію, озлоблюватися. І крізь сльози писала у своєму вірші, присвяченому чоловікові, котрий зрадив:

Учень-читець.

Я тобі дорікати не буду,

Що лишилась без тебе з дітьми.

 Серед глуму, і скверни, і бруду

 Все ж я вижила поміж людьми.

Я тебе не ображу докором,

Хоч сама натерпілась образ.

Тільки, Боже мій, що то за сором,

 Виставляти свій біль напоказ!

Зачинивши натомлені двері,

Гірко плакала я в самоті.

 Свою тугу лише на папері

Виливала я в тому житті.

Не могла ні від кого прийняти

Співчуття або краплю жалю.

І собі не хотіла зізнатись,

Що тебе я і досі люблю.

Кажуть, час заліковує рани,

 Висихає сльоза на очах.

Може, став ти для когось коханим,

 Та для мене тепер це не жах.

 Я молила і землю, і небо,

Щоб тебе оминала гроза,

 Щоб ніколи не впали на тебе

Ні прокляття мої, ні сльоза.

Пісня  «Надкусили місяць зорі»

Біограф .Життя било, шмагало, здавалося, що не виживу,але вижила. Здавалося, що вже ніколи не заспіваю, але співала.

Співала, коли було весело, співала, коли було сумно, співала, коли вже не було сил плакати.

Отак і минали роки, писалися поезії, лягали на полички чи в шухляди. Ті рядки пальцями читали друзі такої ж долі…

Пісня.

Учитель . Усе . Здадаться серце вирване, ніколи нікого не впустить до свого храму. Та час- найкращий лікар і сердечні болі втамувати , рани затягнути зможе тільки він.

Я знаю, ти такий далекий...
Від всього світу і від мене.
Від того мій сумний лелека
Ще більше посмутнів. О нене!
Рятуй мене, моя хороша,
Від запізнілого кохання!
Хай непосильна тая ноша
Мене обійде. Без вагання
Ступлю у затінок два кроки -
І знову роки, роки, роки...
Пригаслий біль, забутий щем...
Одна під проливним дощем...

Біограф Діти виросли. Двох синів оженила. Росли онуки… І раптом телефонний дзвінок   в серці защеміло, як у юності.

 Знайомство з Лайошем Молнаром, закарпатським угорцем, котрий настільки полюбив українське народне музичне мистецтво, що став кобзарем-бандуристом.  Лайош,  поклав на музику вірші Тетяни   А зараз організовувують  спільні творчі вечори.  . І незабаром  вони побралися.

      Чи я Люблю?

Люблю тебе-як сонце люблять люди,

Чи прохолоду рік, чи білий цвіт…

Лише любов без фальші і облуди

Проста як вічність, і складна, як світ.

Сховаю біль і промовчу образу,

І ревнощів солодкий смак стерплю,

Люблю тебе…Без простору і часу -

Так просто по-жіночому люблю.

Моя любов не в сліз пахучім леті,

Не в поцілунках пристрасних , п’янких,

Люблю тебе, як люблять лиш поети,

А надто поетеси і жінки.

Я зустрічать не хочу випадкових

І поглядів звабливих не ловлю

Люблю тебе у кожнім твоїм слові,

У кожнім жесті я тебе люблю.

Пісня про любов 

ВЧИТЕЛЬ  Бог , коли щось забирає, то обов’язково щось натомість віддає «Всевишній забрав у нас  зір, але натомість дав талант до поезії та кобзарства, який ми щедро даруємо Україні. Ми – щасливі, бо кохаємо один одного, маємо чудових онуків Юлечку та Сергійчика, подорожуємо по рідній державі з кобзою та лірою», – сказала пані Тетяна.

Відео з Лайошем Молнером

Учень-літературознавець. Образ сліпого кобзаря, що співає про минуле, став символом української культури. Та нелегко уявити образ сліпої жінки з кобзою в руках. Я намагався знайти у словниках слово «кобзарка» Та марно. Слова такого – кобзарка – українська мова не знає. А все ж таки в Україні є чимало талановитих сліпих жінок, які прекрасно грають, співають і пишуть поетичні твори.  Серед них і Т Фролова

 Слайд фото обох

Я увійду у тишу віршів,

В пречистий смуток увійду.

 Мені тут затишно і ніжно,

Тут я у Бога на виду.

Тут фальш не шкіриться лукаво,

Ні суєти, ані підлиз.

Тут Муза творить величаво

І не міняє своїх риз.

 Вона вимоглива і строга,

Частує творчості вином.

 Немає тут панів і вбогих,

Тут світить Вічності вікно.

 Тут я – і мавка, і царівна,

Тут я щаслива, як ніде!

Тут навіть з Богом я незгідна

І лиш моя в віки гряде.

Я увійду у тишу віршів,

В пречистий смуток увійду.

Тут я – упевнена, я – інша,

 Я з Богом бесіду веду.

 Г. Пащенко “Я увійду у тишу віршів…”

Увійдемо у “тишу віршів” храму поетичного слова нашої землячки Тетяни Фролової.

 Слайд храм

   

Учень-біограф. Це незвичайне подружжя закохане у поезію і музику. Вони влаштовують концерти у школах, в організаціях, на підприємствах, у будинках культури. І скрізь знаходять вдячних слухачів. Разом видали аудіокасету “Аеліта” з піснями Лайоша і поезіями Тетяни. Краса і поезія у них панують не лише в книжках та на сцені, а й у сімейних стосунках.

 Учень-літературознавець. В особі Т. Фролової українська література має нову поетесу з ліричною душею, мужнім характером і неабияким талантом. У вирі сучасного життя її твори сіють добро, щирість, людяність.

 Учень-літературознавець. Її творчість – це світло душі, “таємниче і загадкове” світло людського буття, якого їй не дано бачити, а лише відчувати серцем. “Сліпота – це мій спосіб життя”, – пише Т. Фролова у передмові “Сама про себе”. Читаючи її твори, починаєш думати про те, що духовно багата людина серцем бачить більше, ніж зряча, убога душею, зором.

 Учитель. Її поезії – то не просто твори для читання, це цілющий бальзам для очищення душі кожного від зневіри, невдач, безпричинного часом гніву чи на себе, на свої негаразди, чи на когось, хто поруч. Її життя – це доказ того, що людина може багато, якщо вона сильна духом і багата духовно.

Слайд книги Фролової

Вірш Т. Фролової “Перехожим” – це звернення до всіх і до кожного зокрема, це джерело оптимізму для тих, кому його не вистачає.  

.       Перехожим

Зітхають сумно перехожі,

Що я не зовсім певно йду.

Невже їх втішити не може У

смішка в мене на виду?

 Мене питають: “Вам не гірко?”

 І я кажу: “Запевне, ні”.

Турбот і справ у мене стільки,

Що плакать ніколи мені.

 У мене щастя так багато,

Що, мабуть, вистачило б всім,

І я не хочу смуток втрати

У свій веселий нести дім.

 У мене серце хвильно б’ється..

. Я ледве стримую пісні...

То тільки вам чомусь здається,

 Що страх як боляче мені.

Тож не зітхайте перехожі,

 Що я не зовсім певно йду.

 В моєму серці квітнуть рожі,

Котрі не квітнуть у саду.

Учитель

1.Чому життя Фролової ми порівнюємо з кавою

 Бо хоч би кава і гірка ,але її хочеться пити а додавши ложечку цукру, вершків чи якогось іншого наповнювача на хочеться її знову і не така вона гірка

-Що може гіркоту життя підцукрувати?

-Кохання, діти, улюблена справа., відчуття потрібності.

 ІV. Підбиття підсумків уроку

Метод “Незакінчене речення”.

 Сьогодні на уроці я дізнався….(про талановиту поетесу – землячку)

Зрозумів….(що найбільша цінність –життя)

Мене надихнуло (життя Фролової –це доказ , що життя прекрасне ,

 не дивлячись на труднощі)

 Читаючи твори Т. Фролової, я дізнався (дізналась)... зрозумів (зрозуміла)... відчув (відчула).

Запитання до гостей

-Чи отримали ви задоволення від відвідання нашої кав’ярні?

Як кожен заклад , який себе поважає, ми маємо книгу скарг і пропозицій .

Просимо залишити у ній свої зауваження та пропозиції.

Вчитель . А я усім дякую за те, що вислухали нас, відвідали нашу школу. Бажаємо вам добра, успіху. І втілення мрій.

Пісня на прощання

Пісня Це моя Україна

Або Хай в вас і в нас все буде гаразд

V. Домашнє завдання  . Написати лист до Т. Фролової