пробне онлайн тестування зноhttp://www.svitslova.com/test/%D0%A2%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8

Укр. літ 11клас

      І.Котляревський "Наталка Полтавка" для лінивців

Автор: Іван Котляревський

Перша постановка: 1919 р Полтавський театр
Літературний рід: драма
Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора - малоросійська опера) 
Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку XIX ст; вірність у коханні людей з народу.
Ідея: оспівування духовної величі людини з народу.
Тематика: зображення побутових суперечностей українського села, соціальної нерівності та безправ'я трудящих, показ життя селян, бурлаків, чиновників, відтворення звичаїв, пісень.
Основний конфлікт зумовлений становою і майновою нерівністю.
Основний мотив твору: розлука дівчини з коханим-бідняком та можливе одруження з осоружним багачем.
Головні герої: Наталка Полтавка, її коханий Петро і мати Горпина Терпелиха, возний Тетерваковський , виборний Макогоненко, бурлака Микола.
Композиція: дві дії
Сюжет: 
Зав'язка сюжету: зустріч Наталки з возним, який пропонує їй вийти за нього заміж. Наталка давно кохає наймита Петра, який перебуває на заробітках через лиху долю та відмову Наталчиного батька віддати за нього дочку. Дівчина відповідає: «Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду» і закінчує народним прислів'ям: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», натякаючи на їхню станову нерівність.

Розвиток дії: багатому возному допомагає заможний виборний Макогоненко, а бідному Петрові - бурлака Микола. Наталка погоджується на шлюб з возним задля покращення матеріального становища сім'ї: її мати Терпилиха мріє про багатого зятя. Микола влаштовує побачення Наталки з Петром, який повернувся із заробітків.

Кульмінація: Наталка категорично відмовляється стати дружиною возного. Петро радить підкоритися матері й пропонує коханій усі зароблені ним гроші.

Розв'язка: розчулений таким актом самопожертви, возний зрікається Наталки на користь благородного парубка, бо розуміє, що Наталки йому не втримати.

Усього в тексті налічується 22 пісні (хоча занумеровано 19).

Над музичним оформленням п'єси працювали Микола Лисенко, Анатолій Барсицькии, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та ін. У 1890 р. М. Лисенко поклав твір на музику, і його опера "Наталка Полтавка" стала шедевром світового мистецтва.

«Наталка Полтавка» І. Котляревського започаткувала нову українську драматургію й повела її шляхом народності до вершин світової драматургії.

М.Хвильовий "Я(Романтика)"для тих ,хто не має часу

«Я (Романтика)» — психологічна новела Миколи Хвильового, ідеєю якої є фатальна невідповідність між ідеалами революції та методами їх досягнення, засудження більшовицького революційного фанатизму.

Присвята

«Я (Романтика)» має специфічну присвяту: «Цвітові яблуні», новелі М. Коцюбинського, де душа головного героя, батька, у якого померла донька, подібно до душі «Я» подвоїлась (у ній відбувається боротьба між людиною, що страждає від втрати дитини, та художником, який намагається зафіксувати усі деталі смерті, щоб у майбутньому використати для творчості). У М. Хвильового центром уваги є душа ліричного героя, що змагається між революційним обов’язком та гуманістичним началом.

Сюжет

Твір починається з опису матері, яку оповідач порівнює з образом Діви Марії: »воістину моя мати — втілений образ тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків.»

Раптово автор переносить читача у будинок розстріляного шляхтича («фантастичний палац»), у якому збирається «чорний трибунал комуни». Один за одним без суду та слідства ухвалюються вироки: «Розстрілять!» Після чергового засідання голова трибуналу вирішує пройтись обложеним містом, щоб побути на самоті. Потім він повертається додому, де мати:

«… бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні й схиляє свою голову на мої груди. Вона знову каже, що я, її м’ятежний син, зовсім замучив себе.»

У центрі уваги наступної картини динамічний рух кавалеристів, що рухаються «з позиції на позицію», гарматні вибухи та грім блискавиць. Несподівано сцена змінюється на інтер’єр княжого будинку, в якому продовжує працювати штаб Духоніна. Опісля кількох розглянутих справ до кабінету заводять групу черниць, що звинувачується у веденні агітації проти комуни. Серед інших главковерх впізнає рідну матір. Цілу ніч він «розбирає діла», але вже твердо знає, як вчинить. В обід до нього приходить Андрюша і починає переконувати «Я» відпустити з-під варти матір. Їхню розмову перериває грім снаряду: ворог наступає. Черниць вирішують розстріляти під час відступу за містом. Доктор Тагабат перед розстрілом підходить до голови трибуналу та промовляє:

«Ваша мати там! Робіть, що хочете!»

 Той, мов у маренні, підходить до засудженої та фанатично убиває її.

Герої та цитатна характеристика

Відомий філософ Мирослав Попович переконаний, що персонажі твору — «усе це різні кінці душі» одного й того самого «Я», які символізують різні боки свідомості головного героя.

• Голова «чорного трибуналу» (фанатик з роздвоєною душею). «Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я“, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.»
• Мати (втілення всеохоплюючої доброти й милосердя Богоматері). «Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.»
• Доктор Тагабат (садист, злий геній) та дегенерат (єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів). «Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму — вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: — у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусів стояти у відділі кримінальної хроніки.» «Цей доктор iз широким лобом i бiлою лисиною, з холодним розумом i з каменем замiсть серця, ― це ж вiн i мiй безвихiдний хазяїн, мiй звiрячий iнстинкт. Коли доктор ― злий генiй, зла моя воля, тодi дегенерат є палач iз гiльйотини. Так, це був незамiнимий вартовий: не тiльки Андрюша ― i ми грiшили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстрiли. Але вiн, цей дегенерат, завше був солдатом революцiї, i тiльки тодi йшов з поля, коли танули димки й закопували розстрiляних.»
• Андрюша (комунар, який творить усе супроти своєї волі). «Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі.»

Композиція

Оповідання складається із заспіву (короткого вступу) і трьох частин, протягом яких читач спостерігає зміну у ставленні героя до вбивства. Розповідь у новелі ведеться від першої особи («Я»). М. Хвильовий використовує у творі композиційні рамки:

З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія.

…Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни.

                                            Ганині сироти.

 Сумно… Нестерпно боляче. Усвідомлюєш, що це назавжди. Моя бабуся з дідусем уже ніколи не зайдуть у наші двері, не приголублять своїх онучат. Ми з сестричкою складаємо рученята у щирій молитві, щоб Бог приймав їх у своєму Царстві. Я дуже сумую за ними. Але мама каже , що наші рідні живуть доти, доки живе пам'ять у наших серцях. Ми щотижня відвідуємо нові домівки наших дорогих родичів. Кожного разу, коли я відвідую могилку, з холодного граніту сусіднього пам’ятника дивляться усміхнені очі зовсім молодої жінки - красуні. Я не можу збагнути своїм дитячим розумом, чому такі молоді люди (жінка померла у 28 років) ідуть із життя. А матуся нещодавно розповіла нам  історію появи цієї жінки, адже сама була очевидцем тих подій. Незважаючи на те, що мамі моїй тоді було років десять і часу минуло вже доволі, пам’ятає все до дрібниць.

   Стояла літня спека. В розгарі збір урожаю. А село готується до свята: цієї суботи заграють троїсті музики, адже в родині Нагумик виходь заміж донька. А роботи ще ж непочатий край. Незчулися, як четвер підійшов. Зовсім мало часу. Дітвора грається на Джуринці. Як маку насипало тієї малечі : і більші ,і менші, і зовсім малі. А в Зорянки, дівчинки з сусіднього подвір’я, де готуються до весілля , ще одне свято: мама привезла з пологового ще одну крихітку, братика Богданчика. Їх вже п’ятеро в сім’ї . Та весілля не чекає, робота кипить, та  й допомога не зайва. А тут і молодиця , упоравшись трохи з роботою вдома , поки маля заснуло, поспішила сусідам підсобити, адже в такий час руки зайвими не бувають. Трохи підсобила, але ж і вдома п’ятеро малюків чекає: і зварити потрібно і випрати не зайве. Ластівкою полетіла до свого гнізда. Спочатку попестила найменшого, приголубила й інших. Заходилась Ганя гріти воду, треба пелюшок чистеньких на зміну. Та й сім’я немаленька. Авжеж технікою швидше буде , ніж руками. Вже й машинка пральна «Рига» на плитках під хатою з’явилась. І знову закипіла робота...

Хіба ж коли боялась чи цуралась вона роботи?

В повітрі висіла якась дивна,нікому незрозуміла напруга. Старшенька Зорянка бавилась неподалік. Та раптом… раптом повітря прорізало несамовитим нелюдським ревом. Що ж могло трапитись, зрозуміли не одразу, та чи могли зрозуміти. І лише Зорянка вигукнула «Мамо» Всі чимдуж помчали до подвір’я, звідкіля пролунав крик. А тут , о Боже, лежить синє, наче стигла слива, тіло. Якби не знайомий халат, не впізнали б Ганну, щоправда халатик геть мокрий. Ніхто не розумів , що трапилось, адже ще кілька хвилин тому чувся переливний голос щасливої матері, а зараз лежить бездиханна фігура незнайомки. А поряд гуркоче, робить доручену їй справу пральна машина .  Ось хто убивця. Це вона ! Машинка! Мокрий халат, бетонні доріжки під ногами і електричний прилад склались у смертоносний пазл.

Тишу розтяв несамовитий крик немовляти, що саме прокинулось і просило маминого лона. Жах охопив усіх ще з більшою силою. Це мить народження п’ятьох малолітніх сиріт: найстаршій донечці ледь виповнилось шість, а Богданчику –тиждень. О боже , як таке допустив?!

   Роки поволі спливали, сироти підростали. Не всі і пам’ятають свою маму. А красуня Ганя все така ж молода усміхається з холодного граніту, та така ж та усмішка гірка.

  Я винесла надзвичайно  повчальний урок із маминої розповіді.

 Електрика – це велике благо для людини, проте правила користування нею пишуться життям .

Тема: Урок-зустріч з письменником- земляком В.                   Погорецьким

Мета: Популяризація  і знайомство з поетом, громадським діячем , видавцем В.Погорецьким  , ознайомити учнів з творчістю поета-земляка, осмислити його поетичний доробок, з′ясувати особливості бачення світу;  поспілкуватися із митцем слова у літературній світлиці; формувати навики самостійної роботи із художніми текстами та вміння виступати з усним відгуком про поезію.

          Прищеплювати любов до рідного слова, до його краси.

На дошці слова:

Поезія – не рима, не рядок,

Поезія – не слово, не метафора,

Поезія – це свято, це любов,

Серця і душі найвища кафедра

Слово вчителя:

(на задньому плані змінюються слайди , звучить легка музика)

Завжди приємно повертатися додому, де завжди пахне спогадами про бабусині варениками з вишнею, нові, тільки надруковані, сторінки букваря, резину коліс улюбленого велосипеда та найжаданіший, найприємніший перший поцілунок. Дому, де на тебе чекають  батьки,  друзі  Дому, де кожен куточок має свою маленьку історію, де навіки залишається частинка душі. І як би не бешкетувала доля, куди б не завели заплутані стежки життя, на цьому світі є місце, в яке завжди можна повернутися, яке кличе до себе, за яким тужить серце.

  

І ось сьогодні  ми вітаємо на   порозі рідної  школі, в якій провів не один день свого дитинства, не один урок зі своїми спробами і помилками, де не раз   чарівний дзвоник покликав його на урок , дорогого довгоочікуваного гостя. Адже не так часто випадає можливість зустрітися з письменником, поетом, громадським діячем.

Можливо не кожному з вас припадало на думку, що поряд з нами ходять генії,що талант народжується поміж нас,а можливо і хтось із вас за кілька десятків років стане на цьому ж порозі людиною, якою ми пишатимемось, про яку прийдешні покоління скажуть «Геній»

Привітаймо нашого гостя Володимира Погорецького

  Показ слайдів

  Учень їх озвучує

Володимир Погорецький  :

  – член Національної Спілки письменників,

- член Національної Спілки журналістів України,

 -  головний редактор літературно-мистецького та громадсько-публіцистичного журналу «Золота ПЕКТОРАЛЬ»,

-редактор та упорядник літературного альманаху «Сонячне гроно»,

- учасник бойових дій в Афганістані, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ст.,

-автор багатьох поетичних і прозових книг, зокрема:

                     -«Спалах сльози»,

                   - «Великодні дзвони»

                   -«Під крилом вечірньої зорі»,

                   -«На призьбі літа»,

                   - «Шураві»,

                   - повісті «Афганський синдром»,

                   -«Афганістан. Книга пам’яті. Тернопільська область» (2002),

                    -«Обпалені війною»,

                   -«До стіп Зарваницької Матері Божої»,

                  -«На крилах молитви до Погонської Матері Божої,

                  -історико-краєзнавчого путівника «Чортківщина» та інших.

Учень: (показ слайдів)

Кожен край, його земля і небеса, сонце і води, ліси й трави, що на тій землі виростають і тими водами напуваються, мають свою неповторну красу, вдачу і долю свою.

Кожен край народжує свого Поета, сподіваючись виявити себе через його Слово ... Рідна земля виколисує і виховує свого Співця.

Учениця:

Народження Поета завжди відчувається природою — замовкають ліси і вслухаються в свою тишу, на якусь мить зависає в повітрі краплина роси, що скотилася з соснової гілки. На якусь часину довше затримується призахідне вечірнє сонце, зволікає згаснути, чогось чекаючи.

Учень:

З кожним народженням Поета знову і знову народжується надія природи, надія народу. Мудрість природи і мудрість народу у тривожні для них часи проявилася у тому, що справді величезний талант було вкладено в серце і вуста нашого земляка,нашого гостя,Володимира Погорецького.

Учниця:

   Літніми вечорами, коли засинає наше  село, у золотавих променях сонця,старі дерева   під чарівну мелодію вод Джуринки і милі акорди вітру поринають у спогади. І озиваються вони часом сумною, а часом світлою печаллю у серці тих, хто вирішив поринути у дивні звуки Полівець. Хто вміє слухати і відчувати, збагне, що це не вітер від річки кидає жмені холодної прохолоди в обличчя, а велична мелодія рідного села обіймає душу й ніби крізь серпанок віків промовляє: «Торкнися струн – й мелодія чарівна діткнеться уст твоїх й полине поезія рядками».

Звучить пісня

Учениця:

Радістю і болем залунали нові мелодії дивного передчуття завдяки виходу у світ книги «Афганістан. Книга пам’яті. Тернопільська область» (2002), «Обпалені війною» (2009) та інших.

«Афганістан. Книга пам’яті. Тернопільська область.»Це вінок шани тим , хто навіки залишився юним.

Їхні зозулі уже замовкли і батьки і вдови у чеканні  постаріли ,а їхня осінь уже не прийде.

Учениця:

Хто ж краще знає, смерть у очі, як не ті , кому дихала вона у плечі. Тому й своїм обов’язком вважав на сторінках книги пам’яті увіковічнити імена тих, кому не пощастило повернутись до рідних осель.

Кожен рядок, кожне слово - це біль, страх, розчарування і і…надія, на життя, хоч нам зараз важко таке усвідомити, щоб 18- літні молились за… життя

Слово вчителя:

Пекло …немає , мабуть жодної людини , душа якої не завмирала б від почутого слова. Але якщо пекло не чекає чергової жертви покірно, а якщо воно роззявляє свою пащеку і приходить на землю аби наситити своє черево свіжою кров’ю і слізьми невинних людей. О , Боже, а якщо пекло роблять ті ж люди, Боже, хіба можливо,хіба цинізму немає межі. Виходить життя людське-на волосині, обірвати яку може буть  – який можновладець, розпочавши війну. І не за свою батьківщину,захищаючи інтереси чужої держави. Пройшовши земне пекло афганської війни, поет назавжди ввібрав  біль і неспокій у свою душу і свідомість. Так, війна залишила страшний слід, але не спустошила не вбила , а зробила  душу  п. Володимира чистішою, хоч і зраненою.

 Читець:

Пережив я ту війну прокляту,

Пекло вогнедишне і жахне.

Дякую вірменину –солдату,

Що від смерті врятував мене.

Журавлі курличуть, мов голосять…

Та не всі побачили матусь.

Я Ж співаю , Господи, і досі,

Бо живим додому повернувсь.

 .

 ………………………..

Читець:

Я не школяр, я вже солдат.

В руках стискаю автомат,

А в грудях серце тихо плаче:

«Забуть свій рідний край, юначе…»

О, Боже мій

Я, може, йду в останній бій-

Впаду, загину на чужині…

Чи не молюсь востаннє нині?

……………………………….

Читець:

На небі нині знову ні хмаринки,

Земля суха, мов у краю проклять.

Води у  мене,флязі ні краплинки,

А на осонні, мабуть, шістдесят

Угору йти ніхто не має сили,

А перед нами ще одна гора.

Засмаглі чола зморшками укрила

Спекотна і виснажлива пора.

Колона зупинилась край дороги,

Мені моргнув знайомий із Стрия:

«Ми скоро дожевем до перемоги!»

« Ти , хлопче ,мрійник!»- так подумав я

Звучить пісня

Пан Володимир– людина великої душі і щирого серця. Думаю, лише від великої любові до рідного  краю, яка бере початок з любові до малої батьківщини, могли народитися такі щирі рядки  .  Володимир Анонович  народится у  Полівцях, тут минуло дитинство. Навчався у школі,  після закінчення якої мріяв вступити на юридичний факультет  Харківського університету. Але не так сталося , як гадалося. Доля любить гратися з людським життям.   Вона випробовує кожного ,проте  не кожен випробування  виносить з гідністю.

  Учень:

Що є для нас Бог? Дань моді чи гостра потреба у спілкуванні з тим , хто ніколи не зрадить, не залишить в момент гіркого розчарування і ниючого болю. Кожен з нас шукає свого Господа ,  аби виповісти свою Душу, знайти ту єдину правду, яку знає лише він. А в момент переливу Великодніх дзвонів душа наша в очищенні та оновленні очікує любові Та прощення. Тому й народились , мабуть «Великодні дзвони», збірка, яка прийшла у світ в 2003

Читець:

           Вербичка чеше свої коси-віти, 

         Задивлена у плесо голубе…

        За цю красу, за білі в лузі квіти

         Як не любити , Господи тебе?     

                                                  Мені так добре , Господи  , з тобою

                                                 Й така жадана, Боже ця весна.  

                                                          Впиваюсь крапелястою росою-

                                                          І щастя тихе враз душа пізна

     Весна. Пробудженя . Надія. Надія, що квіт принесе те, що так шука втомлена і неспокійна душа

Хочеться жити, хочеться жити…

Зозуля ж мені щось недовго кує.

Хочеться Бога безмірно любити,

Бо сили для цього ще є

Розпустила вишня коси білі,

На острішку тьохкає пташа.

В мене теж розкрилилась душа

Йдуть до церкви діти щонеділі.

У моєму рідному селі,

Знаному ставками голубими,

Йдуть до церкви діточки малі…

Молоді матусі разом з ними.

 Читець:

 Проза життя розпатлана.

Під вітром – парад вінків

І громовиці - гробниці віків

Рясно цвітуть в окапинах

Церковних свічок й вітражів.

І розхлюпують сонце стрижі,

Перемелюють Божі млини

Злобу днів на густі полини.

Проза життя захмарена

На потязі бистрих літ.

Жахкіший за тінь татарина

Поет, що віншує світ

Вітрами, словами вутлими.

Возить літо зів’яле в човні,

Перед душами каламутними

Пісню крові співає війні.

Шкандибає смог над могильником -

Свої сльози в подолку несе.

Краще жити собі пустельником,

Чистим небом розлитись на все.

Слово вчителя (під звуки тихої музики)

 Окрім дому чекає місто. Мале та тихе. З білосніжними бордюрами та   парканами. Красиве, затишне,  тепер уже рідне. Чортків. Майже тридцять тисяч населення. Вічно весела та невтомна молодь, по-доброму смішні бабусі біля парадних багатоповерхівок, маленькі вулички, що мають свої неповторні, таємні, інколи навіть інтимні, історії.  Воно ніколи не спить, заспокоює тишею в потрібні моменти, ховає від суму, дарує відчуття затишку, спокою .

Але хіба спокійне  життя для нашого гостя припустиме? Пан Володимир окрім творчості активно займається громадською діяльністю. І саме він став ініціатором народження літературно-мистецького журналу «Золота пектораль»

Приємно відзначити, що це дітище п. Володимира нещодавно святкувало п’ятирічний ювілей. Численні гості , які були запрошені на свято,високо поцінували працю Володимира Погорецькоко.  Ми теж приєднуємось до привітань і сподіваємось,що натхнення і сила не покине вас .

Розповідь гостя про редакторську діяльність,про плани на творчій ниві.

                                                                                           

В. КОРОЛІВ-СТАРИЙ. «ХУХА-МОХОВИНКА». ДОБРО І ЗЛО У КАЗЦІ

Мета: навчити учнів оцінювати вчинки казкових героїв з позицій гуманізму, розрізняти добро і зло як у казках, так і в сучасному житті, формувати навички знаходити описи зовнішності фантастичних істот, аналізувати їх, допомогти зрозуміти повчальність казок, прищеплювати бажання робити добро. Тип уроку: бесіда з елементами інсценізації.

Обладнання: портрет, опорний конспект, ілюстрації, виставка художньої літерату

 Хід уроку

Творить добро на цьому світі

Не запізнись! Не запізнись!

В. Крищенко

I. Організація класу.

II. Вступне слово вчителя.

    Сьогодні ми з вами, хлопці і дівчата, замислимось над питанням, яке розгадують люди протягом століть: що таке добро і зло? Як удається їм уживатися та існувати одночасно на нашій землі? Що потрібно зробити, аби добро перемагало завжди і скрізь?

— А що ви вкладаєте в поняття добро? Звернімося до тлумачного словника і прочитаймо,

що таке добро.

— А які ви знаєте прислів'я та приказки про добро? Можливо, поезію?

— А що є протилежністю добра?

    Мудрі люди казали: для того, щоб зрозуміти, що таке добро, треба відчути на собі зло. Літературознавець Василь Пахаренко у книжці про Т.Г. Шевченка писав: «Зло існує для того, щоб людина ставала Людиною, переборюючи його, щоб вона могла усвідомити добро і робити добро». Та і сам Кобзар торкався цього питання у своїй творчості. Ось послухайте:

Один у другого питає

Нащо нас мати привела?

Чи для Добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

    Але ще задовго до Тараса Григоровича це питання хвилювало людей. Про це йдеться у Біблії, в усній народній творчості.

— Відгадайте, в якому з жанрів усної народної творчості добро завжди перемагає зло?(У казці.)

Так, бо казки — то наші великі вчителі, що спочатку виховують, а вже потім розважають. У казках народ завжди цінує людину! Яка вона: добра чи зла, правдива чи підла, що несе своїм існуванням іншим людям, казка «кличе нас у мандри, велить бути в житті сміливими й мудрими, долати перешкоди й біди і не забувати добра світового або як казала Ліна Костенко:

Затишно дітям в пазусі казок.

Отак би й слухав про царя Салтана

Або про те, як весело козак

Обманював турецького султана.

Про карих коней з полуменем грив,

Про чаклуна, що все на світі може.

І хто б там, що не говорив,

а згине зло і правда переможе.

III. Актуалізація опорних знань.

— Як ви гадаєте, чому саме у казці добро завжди перемагає зло?

— Що таке казка?

— Які види казок ви знаєте?

    Ми уже перегорнули чимало казкових сторінок, які відкрили нам світ фантазії й мудрості нашого народу. Героями цих казок були звірі, люди і «нечиста сила».

— Які асоціації у вас виникають, коли ви чуєте про «нечисту силу»?

Але виявляється, не всі сприймають «нечисту силу» як тільки ворожу, негативну.

    На попередньому уроці ми познайомилися з творчістю письменника-казкаря, який облагородив «нечисту силу». Ім'я ріого Василь Королів-Старий.

— Пригадайте, чому В. Королів-Старий вирішив зобразити «нечисту силу» доброю?

— У якій казці Королів-Старий показав традиційно злі та лихі персонажі добрими, такими, які приносять людям користь?

Бесіда за питаннями:

— Які фантастичні істоти діють у казці?

— Хто з них допомагає дяку Оверкові?

— Як закінчується казка? Що перемагає — добро чи зло?

    В. Королів-Старий був не першим, хто зобразив «нечисту силу» доброю. Відома вам українська поетеса Леся Українка, дитинство якої пройшло серед природи і розповідей про міфічних лісових істот, відзначала, що жодна міфологія світу не має такої кількості персонажів з привабливою зовнішністю, як українська. У листі до своєї матері вона писала: «Чому слов'янські боги конче мусять бути косолапими, кривоносими потворами. Коли в наших казках навіть ворожа сила — «змій» — уявляється часто в подобі красеня...».

    Підтвердженням цього є і народні повір'я, у яких представники «нечистої сили» не лише шкодили, а й допомагали людям.

Наведіть приклади, адже на домашнє завдання мали дослідити це питання (останнє слово про Хуху. Вбігає Хуха).

— А хто про мене тут згадував?

— А чи знаєте ви, хто я така? (відповідь учнів, вірш Хухи)

Окрім цього, Хуха — головна героїня казки В. Короліва-Старого «Хуха-Моховинка».

IV. Оголошення теми і мети уроку.

    На сьогоднішньому уроці ми продовжимо знайомство з творчістю В. Короліва-Старого, розглянувши казку «Хуха-Моховинка», спробуємо оцінити вчинки героїв з позицій добра і зла, дати відповідь на запитання: чому люди повинні вибирати між добром і злом?

Слово, хлопці і дівчата, — величезна сила. І коли ви будете слухати, то спробуйте віднайти такі слова, які б і через багато років вам згадалися і допомогли в житті.

(запис у зошити)

V. Ідейно-художній аналіз казки. Бесіда за змістом казки:

— Про що розповідається у казці?

— Назвіть героїв казки. Хто є головною дійовою особою?

   Ми вже знаємо, хто така Хуха зі слів нашої дослідниці і самої героїні.

— А чи маємо у творі відомості про те, хто ж така Хуха? Знайдіть, зачитайте.

— Що ви зараз прочитали? (опис зовнішності героіні)

— Як називається опис зовнішності дійової особи у художньому творі? (портрет)

— Для чого автор уводить у текст портрет? (за допомогою портрета ми уявляємо зовнішній вигляд персонажа, розуміємо, хто він є та як до нього ставиться автор портрет дає уявлення про характер героя)

Для того, щоб переконатися у тому, що «нечиста сила» є доброю, потрібно розглянути її вчинки і визначити риси характеру. У цьому вам допоможе опорний конспект, на якому показано стосунки Хухи з іншими героями твору. Тож давайте поговоримо про риси характеру головної героїні.

— Якими ж рисами характеру автор наділяє героїню казки?

    Так часто буває в житті, що люди опиняються у скрутному становищі. І ніхто інший, як рідні і близькі допомагають подолати всі негаразди. Давайте спитаємо в Хухи:

— Чому вона відмовилась від допомоги рідних, коли зруйнували її помешкання?

— Куди подалася Моховинка? З ким подружилась у хліві? Чим пояснюється ця дружба?

— Чи показувались Хухи людям? А чому Моховинка показалась дітям?

— Учні, чи довго продовжувалось безтурботне, веселе життя Хухи?

— Хто чи що знову стає причиною її поневірянь? Але Моховинка знову не йде за допомогою до своїх

рідних. Вона знаходить собі тимчасове житло, зрештою повертається до своїх родичів і, забувши про все зло, якого їй було завдано, зажила веселим лісовим життям.

    Ну ось ми побачили Хуху в різних ситуаціях, то скажіть: ця казкова істота слабка чи сильна духом? Чому?

Порівняйте вчинки Моховинки із вчинками діда.

— Хто вам більше симпатизує? Хто є носієм добра, а хто — зла?

Однак, незважаючи на те, що дід завдав стільки лиха цим маленьким міфічним істотам і, зокрема, нашій героїні, вони прийшли на допомогу дідові, коли тому загрожувала небезпека. Допомогли відразу, ні на хвильку не завагавшись. Чому?

— Якої плати зажадали Хухи від діда?

— Поясніть слова: «Хухи не потребують подяки. Вони роблять добро з повинності».

— Скажіть, а люди, зображені у казці, готові допомогти?

— А як робите ви?

    Учні, запам'ятайте, будь ласка, давно відомий вислів: «Стався до людей так, як хочеш, щоб вони ставились до тебе». Саме це, на мою думку, є золотим правилом моралі і ключем до розуміння того, як вибирати між добром і злом.

    Отож, я думаю, ви зі мною погодитесь, що основною моральною проблемою казки є проблема добра і зла.

Це вічна тема в літературі народів усього світу: скільки б не пройшло століть, ніколи не помруть казки, а в них зло ніколи не переможе в боротьбі з добром.

А зараз уявіть, що ви можете поспілкуватися з героями казки. Що б ви у них запитали? І у кого?

VI. Підсумки уроку.

    Вивчаючи казки «Потерчата» і «Хуха-Моховинка», ми прагнули дати відповідь на запитання, що таке добро і зло, чи така вже й страшна «нечиста сила». Без сумніву, що В. Королів-Старий зумів прихилити нас до своїх героїв, навчив справедливо оцінювати вчинки дійових осіб, розрізняти добро і зло як у казках, так і в житті. Тож даруйте людям добро, радість, робіть добро тим, із ким ви, можливо, зустрінетесь лише раз у житті. І хай девізом вашого життя послужать слова Вадима Крищенка, взяті епіграфом до сьогоднішнього уроку:

Творить добро на цьому світі

Не запізнись! Не. запізнись!

     Закінчився наш урок, але подорож у світ казок продовжується. І нехай у цій захоплюючій подорожі вам зустрінуться добрі казкарі і відважні борці за добрі справи.

VII. Домашнє завдання.

   Навчитися виразно читати казку; записати риси характеру Хухи; написати продовження казки.

казки про частини мови

                                    Королева Морфологія.

           За синіми морями, за темними лісами, за високими горами простяглися межі незвичайної країни. Тут правила могутня  королева Морфологія. У цій країні було десять князівств: Іменник, Прикметник, Займенник, Дієслово, Числівник, Прислівник,  Сполучник, Прийменник,  Частка і Вигук. 

       Кожне князівство займалося своїми справами. Іменник об’єднав усі живі і неживі предмети і називав їх. Прикметник вказував на ознаки цих предметів. Числівник швидко рахував усе населення країни. Особливу роль у житті королівства займало князівство Дієслово. Дієслова захоплювали всіх своєю працелюбністю, бо вони весь час щось робили. А якщо хтось втомлювався, Займенник того замінював, а через те, що він був дуже тактовний, то  не називав тих, кому потрібна була допомога. Прислівник же завжди контролював, хто як працює: гарно чи погано, хто вийшов працювати ввечері, а хто вранці. Це були самостійні князівства і королева ними пишалася.

      А такі  князівства як Сполучник, Прийменник,  Частка і Вигук  були ледарями, працювати самостійно ніяк  не хотіли .Королева Морфологія розгнівалася , бо вона не любила ледарів, і зробила їх слугами, примусила їх допомагати жителям самостійних князівств. Вигук дуже був збентежений і весь час щось вигукував: « О-о-ох! А-а-ах!». Та королева не звертала на це ніякої уваги.

       Отже, країна королеви Морфології розпалася на шість самостійних князівств: Іменник, Прикметник, Займенник, Дієслово, Числівник, Прислівник. І три службових: Сполучник, Прийменник,  Частка. А щоб Вигук нікому не заважав своїми вигуками, королева вирішила його не турбувати. Вона подумала : « Нехай сам живе зі своїми вигуками!».

                                  Іменник « Сонечко».

        Прокинулось Сонечко рано-вранці. Умилося росою і простягло свої промені далеко-далеко.

        -   Треба працювати! – подумало Сонечко.

Пробудило всіх на землі, а потім стало з цікавістю заглядати у віконця.

        Заглянуло Сонечко у вікно школи. Йшов урок мови і діти вивчали назви предметів . Вони називали всі предмети, які їх оточували.

-         Які ще назви ви знаєте? – спитала вчителька.

-    Сонечко! – вигукнула дівчинка, дивлячись на яскраве сонце у вікні.

-         На яке питання відповідає це слово? – почула вона.

-         Що? А якби сонечко було б живе, тоді б воно відповідало на питання  хто? – задумливо відповіла Оленка.

-         Молодець! Правильно! Діти, такі слова , які називають предмети і відповідають на питання хто? що? називаються  іменниками. – пояснила Ольга Петрівна.

-         Так  я  - іменник?! Як цікаво! – здивувалося Сонечко і весело засміялось.

Ще яскравіше засяяло воно на небі та своїми променями ще дужче  обігріло землю.

-         Я – іменник!!!! – весело посміхнулося Сонечко.

                              Суперечка в лісі.

           Ця історія трапилася не дуже давно. Ніхто точно не пам’ятає, де саме.

          Одна дівчинка опинилася сама в зимовому лісі. Їй було холодно. Вона вирішила знайти вогнище. Озирнулася навколо і побачила неподалік маленький вогник. Василина  побачила біля нього зовсім непомітних істот, які про щось сперечалися. Вона почула таку розмову.

-         Я найголовніший з усіх. Я можу означати загальну і власну назву. Наприклад: місто. А яке? Київ. І ви уявляєте конкретне місто! І тільки я можу сказати якого роду слово,  чи в однині, чи в множині воно стоїть, до якої відміни належить, а їх чотири, і на яке питання відповідає, та до якого відмінку належить будь-яке слово. Ось так, бо я – іменник! – гордо мовив цей чоловічок.

-         А я можу розповісти, яке це місто – велике, історичне, красиве, сучасне…Бо я називаю різні ознаки та якості предмета  і явищ. Я можу розповісти, з чого зроблений предмет, який він за походженням, яке його відношення до часу події. Наприклад: дерев’яний стіл, приморське село, літній день… Тому я буваю якісним ( гарний настрій і найгарніший день), відносним  (паперова скриня)   і присвійним ( мамине вбрання). Я ж прикметник!!!

-         Все це гарно , все це так. Але хто з вас зможе порахувати всі ці ваші предмети? Тільки я! Адже я означаю кількість  і число, і порядок при лічбі ( один, перший…). Тому й звуть мене Числівником!

-         Всі ви дуже розумні і правильно все говорите, але я можу замінити вас усіх, бо я ж так і називаюсь – Займенник! Ось дивіться: стіл – він;

красивий – такий; вісім – стільки; далеко – там…

      

      Василинка слухала їх і зрозуміла: « А справді, всі вони такі різні, але кожний з них має велике значення у мові. І важко було б уявити собі нашу мову без цих слів».

     Дівчинка подумала, що все це треба запам’ятати  і дізнатися ще більше про ці частини мови і тому швиденько побігла додому.

                       Казка про розумний  числівник.

     Одного разу зібралися всі числівники на  нараду і почали сперечатися, хто  з них найголовніший.

-         Я  дуже велике число, я – Тисяча, отже , я – головний.

-         А я ще більше число, я – Десять тисяч, значить я головніший за всіх!

    І почалась суперечка Кожного разу знаходився числівник, який був найбільшим. І тільки числівник Один  стояв і мовчки на все дивився.

        - А ти чого мовчиш? – спитали у нього.

        - А що казати? Я думаю, що не треба шукати головного. Тому що без мене не буде ні Тисячі, ні Десяти тисяч, я – простий числівник, утворений з одного слова, а є ще числівники , утворені з  двох коренів, вони називаються складними ( тринадцять ), і бувають такі, які містять два або більше простих чи складених числівників, вони називаються складеними ( сто двадцять). Ось так. А чи знаєте ви, що всі ми кількісні числівники, тому що відповідаємо на питання скільки?, і ми також можемо бути ще й порядковими, коли будемо відповідати на питання  котрий?-  відповів усім розумний  числівник Один.

      Всі числівники замислились і зрозуміли, що числівник Один сказав правду – не треба шукати головного, кожен на своєму місці – головний.

                      Займенники і Чарівник.

     Якось у казковому лісі на зеленій галявині жили собі займенники.. Їх було багато і всі дуже різні. Вони часто сперечались, а інколи навіть доходило до бійки.

      Одного разу проходив тим лісом чарівник. Дивиться, щона галявині мешкають дивні створіння. Одні сваряться, інші деруться, а деякі сидять і сумують.

-         Хто ви такі і що трапилось? – запитав чарівник.

      Диваки відповідали кожний своє:

-         Щось!

-         Нічого!

-         Хто мені пояснить, що тут діється? – знову запитав чарівник.

-          Кожний!

-     Сам!

-         Хтось!

-         Ніхто!

-         Той!

-         Цей!

-          Абихто! – знову наввипередки закричали займенники.

Розгнівався чарівник та вигукнув:

-         Стійте! Хай говорить хтось один. Хто тут головний?

-          Я! Він! Кожний! Всі! – почулося на галявині.

-         Зрозуміло. Ви не можете помиритися. Бо не можете поділитися. Цій біді я допоможу. – Чарівник махнув своєю паличкою і перед займенниками виріс чудовий будинок. Кожен поверх був підписаний назвою певного розряду займенників. От вони там і поселились, кожний на своєму поверсі.

На першому поверсі – особові: я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони.

На  другому – зворотний  займенник себе.

На третьому – присвійні: мій, твій, на, ваш, його, її, їхній, свій.

На четвертому – питальні: хто?  що?  який?  чий?  котрий?  скільки?

На п’ятому – заперечні: ніхто, ніщо, нічий, ніякий, ніскільки, нікотрий.

На шостому – відносні: хто, що, який, чий, котрий, скільки.

На сьомому – вказівні: цей, той, такий, стільки.

На восьмому – означальні: всякий, весь, кожний, інший, сам, самий, жодний ( жоден).

На дев’ятому – неозначені: дехто, дещо, деякий, щось, хтось, що-небудь, хто-небудь, якийсь, будь-який, будь-хто, будь-що, абихто, абищо, абиякий,  хтозна-що,  казна-що.

Тепер вони мали власні кімнати, перестали  сваритися й охоче ходили один до одного на гостину і завжди запрошували свого мудрого чарівника-рятівника.

                       У країні Службових частин мови.

    У далекій країно-мові Службових частин   було чотири королівства. У першому правив король-слово Прийменник, у другому – Сполучник, у третьому – королева-слово Частка. А четвертим був король Вигук.  Всі вони  служили самостійним частинам мови, були незмінними словами, не являлися членами речення, і не мали лексичного значення. Але відігравали службову  роль  у своїй країно-мові , а саме надавали всім словам певного відтінку та утворювали окремі граматичні форми.

     У королівстві Прийменника всі підлеглі служили для вираження зв’язків між словами у реченні. У короля-слова Прийменника за походженням  було два принца: Похідний і Непохідний. Непохідний прийменник-принц грався простими прийменниками: на, під, за, над, в (у), через та інші. І називав їх первинними. Похідний прийменник-принц любив складати всі непохідні прийменники, утворювати складні: по+над= понад, по+ під=попід, по+між=поміж. І називав їх вторинними.   І так він мріяв стати великим математиком.

       У королівстві Сполучника всі служили для зв’язку однорідних членів речення і частин складного речення. У короля-слова Сполучника за значенням було два принца-сполучника: Сурядний і Підрядний. На прогулянку вони ходили тільки зі своїми друзями. Принц Сурядний кликав друзів так: « Єднальні! Протиставні! Розділові!» А принц Підрядності гукав своїх друзів так: «Часові! Причинові! Умовні! Мети! Допустові! Наслідкові! Порівняльні!» І всі вони весело збігалися і гралися. За походженням всі вони були різні: похідні і непохідні, а за будовою – прості і складні. Та це не заважало їм весело проводити час.

      Королева Частка була дуже вродлива і працьовита. Її поважали за те, що  вона завжди служила для творення морфологічних форм слова і надавала всім словам певних смислових чи емоційно-експресивних відтінків. Вона пишалася своїми принцесами. Першу звали Фразовою, у неї були такі подружки: вказівні, означальні, підсилювальні, обмежувально-видільні. Другу звали Модальною принцесою і в неї були такі подружки: стверджувальні, заперечні, спонукальні, питальні, власне-модальні. І двох найменших принцес звали Формотворчою і Словотворчою. Жили всі вони у мирі й злагоді. За свою вроду королева Частка була позбавлена прав виступати будь-яким членом речення і тому являлася незмінним словом.

      Король Вигук був найшановнішим у  країні, бо він  завжди виражав почуття, емоції, волевиявлення мовця, не називаючи їх, ніколи не змінювався, не виступав членами речення. За походженням у нього було два принца: Первинний і Похідний. А за значенням у нашого короля  були такі міністри : емоційні, спонукальні, етикетні, звуконаслідувальні. Всі вони були нагороджені за гарну службу комами або знаком оклику.

      Ось такі мирні королівства живуть у країні Службових частин мови .

                                          Список літератури.

1.     Казковий вечір. – Січень – травень 2006.

2.     Ластівки: Казки, оповідання, скоромовки / Укл. Г. Ю. Рогінська. – Х.: Ранок НТ, 2005.

3.     І. В. Копитіна. Українська мова у визначеннях, таблицях, схемах. -  Харків: Веста: «Ранок», 2001. – 112с.

4.     Пилипенко Л. І., Сандулєєва О. Д. Живе слово: Розвиток мовлення. Тренувальні вправи, творчо-пошукові завдання, лінгвістичні ігри. / За заг. ред. А. П. Загнітка. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1999. – 256с.

5.     Усі твори. 5 -12 класи. / Автор-упорядник: С. Ш. Відмінник. – 2-ге вид. та доп. – К.: Майстер-клас, 2006. – 928с.

6.      Могила Н. М. З живого джерела. Позакласна робота з української мови / За  заг. ред.. А. П. Загнітка. – Донецьк: Академія, 1997. – 200с.

7.     Паламар Л. М.  Практичний курс української мови: навчальний посібник. – К.: Либідь, 1995.

8.     Кротов И. С. Гимнастика для ума. Логические задачи и головоломки. – Донецк: ООО ПКФ «БАО», 2006. – 288С.