Тема: Урок-зустріч з письменником- земляком В.                   Погорецьким

Мета: Популяризація  і знайомство з поетом, громадським діячем , видавцем В.Погорецьким  , ознайомити учнів з творчістю поета-земляка, осмислити його поетичний доробок, з′ясувати особливості бачення світу;  поспілкуватися із митцем слова у літературній світлиці; формувати навики самостійної роботи із художніми текстами та вміння виступати з усним відгуком про поезію.

          Прищеплювати любов до рідного слова, до його краси.

На дошці слова:

Поезія – не рима, не рядок,

Поезія – не слово, не метафора,

Поезія – це свято, це любов,

Серця і душі найвища кафедра

Слово вчителя:

(на задньому плані змінюються слайди , звучить легка музика)

Завжди приємно повертатися додому, де завжди пахне спогадами про бабусині варениками з вишнею, нові, тільки надруковані, сторінки букваря, резину коліс улюбленого велосипеда та найжаданіший, найприємніший перший поцілунок. Дому, де на тебе чекають  батьки,  друзі  Дому, де кожен куточок має свою маленьку історію, де навіки залишається частинка душі. І як би не бешкетувала доля, куди б не завели заплутані стежки життя, на цьому світі є місце, в яке завжди можна повернутися, яке кличе до себе, за яким тужить серце.

  

І ось сьогодні  ми вітаємо на   порозі рідної  школі, в якій провів не один день свого дитинства, не один урок зі своїми спробами і помилками, де не раз   чарівний дзвоник покликав його на урок , дорогого довгоочікуваного гостя. Адже не так часто випадає можливість зустрітися з письменником, поетом, громадським діячем.

Можливо не кожному з вас припадало на думку, що поряд з нами ходять генії,що талант народжується поміж нас,а можливо і хтось із вас за кілька десятків років стане на цьому ж порозі людиною, якою ми пишатимемось, про яку прийдешні покоління скажуть «Геній»

Привітаймо нашого гостя Володимира Погорецького

  Показ слайдів

  Учень їх озвучує

Володимир Погорецький  :

  – член Національної Спілки письменників,

- член Національної Спілки журналістів України,

 -  головний редактор літературно-мистецького та громадсько-публіцистичного журналу «Золота ПЕКТОРАЛЬ»,

-редактор та упорядник літературного альманаху «Сонячне гроно»,

- учасник бойових дій в Афганістані, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ст.,

-автор багатьох поетичних і прозових книг, зокрема:

                     -«Спалах сльози»,

                   - «Великодні дзвони»

                   -«Під крилом вечірньої зорі»,

                   -«На призьбі літа»,

                   - «Шураві»,

                   - повісті «Афганський синдром»,

                   -«Афганістан. Книга пам’яті. Тернопільська область» (2002),

                    -«Обпалені війною»,

                   -«До стіп Зарваницької Матері Божої»,

                  -«На крилах молитви до Погонської Матері Божої,

                  -історико-краєзнавчого путівника «Чортківщина» та інших.

Учень: (показ слайдів)

Кожен край, його земля і небеса, сонце і води, ліси й трави, що на тій землі виростають і тими водами напуваються, мають свою неповторну красу, вдачу і долю свою.

Кожен край народжує свого Поета, сподіваючись виявити себе через його Слово ... Рідна земля виколисує і виховує свого Співця.

Учениця:

Народження Поета завжди відчувається природою — замовкають ліси і вслухаються в свою тишу, на якусь мить зависає в повітрі краплина роси, що скотилася з соснової гілки. На якусь часину довше затримується призахідне вечірнє сонце, зволікає згаснути, чогось чекаючи.

Учень:

З кожним народженням Поета знову і знову народжується надія природи, надія народу. Мудрість природи і мудрість народу у тривожні для них часи проявилася у тому, що справді величезний талант було вкладено в серце і вуста нашого земляка,нашого гостя,Володимира Погорецького.

Учниця:

   Літніми вечорами, коли засинає наше  село, у золотавих променях сонця,старі дерева   під чарівну мелодію вод Джуринки і милі акорди вітру поринають у спогади. І озиваються вони часом сумною, а часом світлою печаллю у серці тих, хто вирішив поринути у дивні звуки Полівець. Хто вміє слухати і відчувати, збагне, що це не вітер від річки кидає жмені холодної прохолоди в обличчя, а велична мелодія рідного села обіймає душу й ніби крізь серпанок віків промовляє: «Торкнися струн – й мелодія чарівна діткнеться уст твоїх й полине поезія рядками».

Звучить пісня

Учениця:

Радістю і болем залунали нові мелодії дивного передчуття завдяки виходу у світ книги «Афганістан. Книга пам’яті. Тернопільська область» (2002), «Обпалені війною» (2009) та інших.

«Афганістан. Книга пам’яті. Тернопільська область.»Це вінок шани тим , хто навіки залишився юним.

Їхні зозулі уже замовкли і батьки і вдови у чеканні  постаріли ,а їхня осінь уже не прийде.

Учениця:

Хто ж краще знає, смерть у очі, як не ті , кому дихала вона у плечі. Тому й своїм обов’язком вважав на сторінках книги пам’яті увіковічнити імена тих, кому не пощастило повернутись до рідних осель.

Кожен рядок, кожне слово - це біль, страх, розчарування і і…надія, на життя, хоч нам зараз важко таке усвідомити, щоб 18- літні молились за… життя

Слово вчителя:

Пекло …немає , мабуть жодної людини , душа якої не завмирала б від почутого слова. Але якщо пекло не чекає чергової жертви покірно, а якщо воно роззявляє свою пащеку і приходить на землю аби наситити своє черево свіжою кров’ю і слізьми невинних людей. О , Боже, а якщо пекло роблять ті ж люди, Боже, хіба можливо,хіба цинізму немає межі. Виходить життя людське-на волосині, обірвати яку може буть  – який можновладець, розпочавши війну. І не за свою батьківщину,захищаючи інтереси чужої держави. Пройшовши земне пекло афганської війни, поет назавжди ввібрав  біль і неспокій у свою душу і свідомість. Так, війна залишила страшний слід, але не спустошила не вбила , а зробила  душу  п. Володимира чистішою, хоч і зраненою.

 Читець:

Пережив я ту війну прокляту,

Пекло вогнедишне і жахне.

Дякую вірменину –солдату,

Що від смерті врятував мене.

Журавлі курличуть, мов голосять…

Та не всі побачили матусь.

Я Ж співаю , Господи, і досі,

Бо живим додому повернувсь.

 .

 ………………………..

Читець:

Я не школяр, я вже солдат.

В руках стискаю автомат,

А в грудях серце тихо плаче:

«Забуть свій рідний край, юначе…»

О, Боже мій

Я, може, йду в останній бій-

Впаду, загину на чужині…

Чи не молюсь востаннє нині?

……………………………….

Читець:

На небі нині знову ні хмаринки,

Земля суха, мов у краю проклять.

Води у  мене,флязі ні краплинки,

А на осонні, мабуть, шістдесят

Угору йти ніхто не має сили,

А перед нами ще одна гора.

Засмаглі чола зморшками укрила

Спекотна і виснажлива пора.

Колона зупинилась край дороги,

Мені моргнув знайомий із Стрия:

«Ми скоро дожевем до перемоги!»

« Ти , хлопче ,мрійник!»- так подумав я

Звучить пісня

Пан Володимир– людина великої душі і щирого серця. Думаю, лише від великої любові до рідного  краю, яка бере початок з любові до малої батьківщини, могли народитися такі щирі рядки  .  Володимир Анонович  народится у  Полівцях, тут минуло дитинство. Навчався у школі,  після закінчення якої мріяв вступити на юридичний факультет  Харківського університету. Але не так сталося , як гадалося. Доля любить гратися з людським життям.   Вона випробовує кожного ,проте  не кожен випробування  виносить з гідністю.

  Учень:

Що є для нас Бог? Дань моді чи гостра потреба у спілкуванні з тим , хто ніколи не зрадить, не залишить в момент гіркого розчарування і ниючого болю. Кожен з нас шукає свого Господа ,  аби виповісти свою Душу, знайти ту єдину правду, яку знає лише він. А в момент переливу Великодніх дзвонів душа наша в очищенні та оновленні очікує любові Та прощення. Тому й народились , мабуть «Великодні дзвони», збірка, яка прийшла у світ в 2003

Читець:

           Вербичка чеше свої коси-віти, 

         Задивлена у плесо голубе…

        За цю красу, за білі в лузі квіти

         Як не любити , Господи тебе?     

                                                  Мені так добре , Господи  , з тобою

                                                 Й така жадана, Боже ця весна.  

                                                          Впиваюсь крапелястою росою-

                                                          І щастя тихе враз душа пізна

     Весна. Пробудженя . Надія. Надія, що квіт принесе те, що так шука втомлена і неспокійна душа

Хочеться жити, хочеться жити…

Зозуля ж мені щось недовго кує.

Хочеться Бога безмірно любити,

Бо сили для цього ще є

Розпустила вишня коси білі,

На острішку тьохкає пташа.

В мене теж розкрилилась душа

Йдуть до церкви діти щонеділі.

У моєму рідному селі,

Знаному ставками голубими,

Йдуть до церкви діточки малі…

Молоді матусі разом з ними.

 Читець:

 Проза життя розпатлана.

Під вітром – парад вінків

І громовиці - гробниці віків

Рясно цвітуть в окапинах

Церковних свічок й вітражів.

І розхлюпують сонце стрижі,

Перемелюють Божі млини

Злобу днів на густі полини.

Проза життя захмарена

На потязі бистрих літ.

Жахкіший за тінь татарина

Поет, що віншує світ

Вітрами, словами вутлими.

Возить літо зів’яле в човні,

Перед душами каламутними

Пісню крові співає війні.

Шкандибає смог над могильником -

Свої сльози в подолку несе.

Краще жити собі пустельником,

Чистим небом розлитись на все.

Слово вчителя (під звуки тихої музики)

 Окрім дому чекає місто. Мале та тихе. З білосніжними бордюрами та   парканами. Красиве, затишне,  тепер уже рідне. Чортків. Майже тридцять тисяч населення. Вічно весела та невтомна молодь, по-доброму смішні бабусі біля парадних багатоповерхівок, маленькі вулички, що мають свої неповторні, таємні, інколи навіть інтимні, історії.  Воно ніколи не спить, заспокоює тишею в потрібні моменти, ховає від суму, дарує відчуття затишку, спокою .

Але хіба спокійне  життя для нашого гостя припустиме? Пан Володимир окрім творчості активно займається громадською діяльністю. І саме він став ініціатором народження літературно-мистецького журналу «Золота пектораль»

Приємно відзначити, що це дітище п. Володимира нещодавно святкувало п’ятирічний ювілей. Численні гості , які були запрошені на свято,високо поцінували працю Володимира Погорецькоко.  Ми теж приєднуємось до привітань і сподіваємось,що натхнення і сила не покине вас .

Розповідь гостя про редакторську діяльність,про плани на творчій ниві.