Королева Морфологія.
За синіми морями, за темними лісами, за
високими горами простяглися межі незвичайної країни. Тут правила могутня королева Морфологія. У цій країні було десять
князівств: Іменник, Прикметник, Займенник, Дієслово, Числівник, Прислівник, Сполучник, Прийменник, Частка і Вигук.
Кожне
князівство займалося своїми справами. Іменник об’єднав усі живі і неживі
предмети і називав їх. Прикметник вказував на ознаки цих предметів. Числівник
швидко рахував усе населення країни. Особливу роль у житті королівства займало
князівство Дієслово. Дієслова захоплювали всіх своєю працелюбністю, бо вони
весь час щось робили. А якщо хтось втомлювався, Займенник того замінював, а
через те, що він був дуже тактовний, то не
називав тих, кому потрібна була допомога. Прислівник же завжди контролював, хто
як працює: гарно чи погано, хто вийшов працювати ввечері, а хто вранці. Це були
самостійні князівства і королева ними пишалася.
А
такі князівства як Сполучник,
Прийменник, Частка і Вигук були ледарями, працювати самостійно ніяк не хотіли .Королева Морфологія розгнівалася ,
бо вона не любила ледарів, і зробила їх слугами, примусила їх допомагати
жителям самостійних князівств. Вигук дуже був збентежений і весь час щось
вигукував: « О-о-ох! А-а-ах!». Та королева не звертала на це ніякої уваги.
Отже,
країна королеви Морфології розпалася на шість самостійних князівств: Іменник,
Прикметник, Займенник, Дієслово, Числівник, Прислівник. І три службових:
Сполучник, Прийменник, Частка. А щоб Вигук
нікому не заважав своїми вигуками, королева вирішила його не турбувати. Вона
подумала : « Нехай сам живе зі своїми вигуками!».
Іменник «
Сонечко».
Прокинулось Сонечко рано-вранці. Умилося росою і простягло свої промені
далеко-далеко.
-
Треба працювати! – подумало Сонечко.
Пробудило всіх на землі, а потім
стало з цікавістю заглядати у віконця.
Заглянуло Сонечко у вікно школи. Йшов урок мови і діти вивчали назви
предметів . Вони називали всі предмети, які їх оточували.
-
Які ще назви ви знаєте? – спитала вчителька.
- Сонечко! – вигукнула дівчинка, дивлячись на
яскраве сонце у вікні.
-
На яке питання відповідає це слово? – почула вона.
-
Що? А якби сонечко було б живе, тоді б воно відповідало
на питання хто? – задумливо відповіла
Оленка.
-
Молодець! Правильно! Діти, такі слова , які називають
предмети і відповідають на питання хто? що? називаються іменниками. – пояснила Ольга Петрівна.
-
Так я - іменник?! Як цікаво! – здивувалося Сонечко
і весело засміялось.
Ще яскравіше засяяло воно на небі та своїми
променями ще дужче обігріло землю.
-
Я – іменник!!!! – весело посміхнулося Сонечко.
Суперечка в лісі.
Ця історія трапилася не дуже давно. Ніхто
точно не пам’ятає, де саме.
Одна дівчинка опинилася
сама в зимовому лісі. Їй було холодно. Вона вирішила знайти вогнище. Озирнулася
навколо і побачила неподалік маленький вогник. Василина побачила біля нього зовсім непомітних істот,
які про щось сперечалися. Вона почула таку розмову.
-
Я найголовніший з усіх. Я можу означати загальну і власну
назву. Наприклад: місто. А яке? Київ. І ви уявляєте конкретне місто! І тільки я
можу сказати якого роду слово, чи в
однині, чи в множині воно стоїть, до якої відміни належить, а їх чотири, і на
яке питання відповідає, та до якого відмінку належить будь-яке слово. Ось так,
бо я – іменник! – гордо мовив цей чоловічок.
-
А я можу розповісти, яке це місто – велике, історичне,
красиве, сучасне…Бо я називаю різні ознаки та якості предмета і явищ. Я можу розповісти, з чого зроблений
предмет, який він за походженням, яке його відношення до часу події. Наприклад:
дерев’яний стіл, приморське село, літній день… Тому я буваю якісним ( гарний
настрій і найгарніший день), відносним
(паперова скриня) і присвійним (
мамине вбрання). Я ж прикметник!!!
-
Все це гарно , все це так. Але хто з вас зможе порахувати
всі ці ваші предмети? Тільки я! Адже я означаю кількість і число, і порядок при лічбі ( один,
перший…). Тому й звуть мене Числівником!
-
Всі ви дуже розумні і правильно все говорите, але я можу
замінити вас усіх, бо я ж так і називаюсь – Займенник! Ось дивіться: стіл –
він;
красивий – такий; вісім –
стільки; далеко – там…
Василинка слухала їх і зрозуміла: « А
справді, всі вони такі різні, але кожний з них має велике значення у мові. І
важко було б уявити собі нашу мову без цих слів».
Дівчинка
подумала, що все це треба запам’ятати і дізнатися ще більше про ці частини мови і
тому швиденько побігла додому.
Казка про розумний числівник.
Одного
разу зібралися всі числівники на нараду
і почали сперечатися, хто з них
найголовніший.
-
Я дуже велике
число, я – Тисяча, отже , я – головний.
-
А я ще більше число, я – Десять тисяч, значить я
головніший за всіх!
І почалась суперечка Кожного разу знаходився
числівник, який був найбільшим. І тільки числівник Один стояв і мовчки на все дивився.
- А
ти чого мовчиш? – спитали у нього.
- А
що казати? Я думаю, що не треба шукати головного. Тому що без мене не буде ні
Тисячі, ні Десяти тисяч, я – простий числівник, утворений з одного слова, а є
ще числівники , утворені з двох коренів,
вони називаються складними ( тринадцять ), і бувають такі, які містять два або
більше простих чи складених числівників, вони називаються складеними ( сто
двадцять). Ось так. А чи знаєте ви, що всі ми кількісні числівники, тому що
відповідаємо на питання скільки?, і
ми також можемо бути ще й порядковими, коли будемо відповідати на питання котрий?- відповів усім розумний числівник Один.
Всі
числівники замислились і зрозуміли, що числівник Один сказав правду – не треба
шукати головного, кожен на своєму місці – головний.
Займенники і Чарівник.
Якось у
казковому лісі на зеленій галявині жили собі займенники.. Їх було багато і всі
дуже різні. Вони часто сперечались, а інколи навіть доходило до бійки.
Одного
разу проходив тим лісом чарівник. Дивиться, щона галявині мешкають дивні
створіння. Одні сваряться, інші деруться, а деякі сидять і сумують.
-
Хто ви такі і що трапилось? – запитав чарівник.
Диваки
відповідали кожний своє:
-
Щось!
-
Нічого!
-
Хто мені пояснить, що тут діється? – знову запитав
чарівник.
-
Кожний!
- Сам!
-
Хтось!
-
Ніхто!
-
Той!
-
Цей!
-
Абихто! – знову
наввипередки закричали займенники.
Розгнівався чарівник та вигукнув:
-
Стійте! Хай говорить хтось один. Хто тут головний?
-
Я! Він! Кожний!
Всі! – почулося на галявині.
-
Зрозуміло. Ви не можете помиритися. Бо не можете
поділитися. Цій біді я допоможу. – Чарівник махнув своєю паличкою і перед
займенниками виріс чудовий будинок. Кожен поверх був підписаний назвою певного
розряду займенників. От вони там і поселились, кожний на своєму поверсі.
На першому поверсі – особові: я,
ти, ми, ви, він, вона, воно, вони.
На другому – зворотний займенник себе.
На третьому – присвійні: мій,
твій, на, ваш, його, її, їхній, свій.
На четвертому – питальні:
хто? що?
який? чий? котрий?
скільки?
На п’ятому – заперечні: ніхто,
ніщо, нічий, ніякий, ніскільки, нікотрий.
На шостому – відносні: хто, що, який,
чий, котрий, скільки.
На сьомому – вказівні: цей, той,
такий, стільки.
На восьмому – означальні: всякий,
весь, кожний, інший, сам, самий, жодний ( жоден).
На дев’ятому – неозначені: дехто,
дещо, деякий, щось, хтось, що-небудь, хто-небудь, якийсь, будь-який, будь-хто,
будь-що, абихто, абищо, абиякий,
хтозна-що, казна-що.
Тепер вони мали власні кімнати,
перестали сваритися й охоче ходили один
до одного на гостину і завжди запрошували свого мудрого чарівника-рятівника.
У країні Службових частин мови.
У далекій країно-мові Службових частин було чотири королівства. У першому правив
король-слово Прийменник, у другому – Сполучник, у третьому – королева-слово
Частка. А четвертим був король Вигук. Всі вони служили самостійним частинам мови, були
незмінними словами, не являлися членами речення, і не мали лексичного значення.
Але відігравали службову роль у своїй країно-мові , а саме надавали всім
словам певного відтінку та утворювали окремі граматичні форми.
У
королівстві Прийменника всі підлеглі служили для вираження зв’язків між словами у реченні. У короля-слова Прийменника
за походженням було два принца: Похідний
і Непохідний. Непохідний прийменник-принц грався простими прийменниками: на,
під, за, над, в (у), через та інші. І називав їх первинними. Похідний
прийменник-принц любив складати всі непохідні прийменники, утворювати складні:
по+над= понад, по+ під=попід, по+між=поміж. І називав їх вторинними. І так
він мріяв стати великим математиком.
У
королівстві Сполучника всі служили для зв’язку однорідних членів
речення і частин складного речення. У короля-слова Сполучника за значенням було
два принца-сполучника: Сурядний і Підрядний. На прогулянку вони ходили тільки
зі своїми друзями. Принц Сурядний кликав друзів так: « Єднальні! Протиставні!
Розділові!» А принц Підрядності гукав своїх друзів так: «Часові! Причинові!
Умовні! Мети! Допустові! Наслідкові! Порівняльні!» І всі вони весело збігалися
і гралися. За походженням всі вони були різні: похідні і непохідні, а за
будовою – прості і складні. Та це не заважало їм весело проводити час.
Королева Частка була дуже вродлива і працьовита. Її поважали за те,
що вона завжди служила для творення
морфологічних форм слова і надавала всім словам певних смислових чи емоційно-експресивних
відтінків. Вона пишалася своїми принцесами. Першу звали Фразовою, у неї були
такі подружки: вказівні, означальні, підсилювальні, обмежувально-видільні.
Другу звали Модальною принцесою і в неї були такі подружки: стверджувальні,
заперечні, спонукальні, питальні, власне-модальні. І двох найменших принцес
звали Формотворчою і Словотворчою. Жили всі вони у мирі й злагоді. За свою
вроду королева Частка була позбавлена прав виступати будь-яким членом речення і
тому являлася незмінним словом.
Король
Вигук був найшановнішим у країні, бо він завжди виражав почуття, емоції, волевиявлення
мовця, не називаючи їх, ніколи не змінювався, не виступав членами речення. За
походженням у нього було два принца: Первинний і Похідний. А за значенням у нашого
короля були такі міністри : емоційні,
спонукальні, етикетні, звуконаслідувальні. Всі вони були нагороджені за гарну
службу комами або знаком оклику.
Ось
такі мирні королівства живуть у країні Службових частин мови .
Список літератури.
1. Казковий вечір. – Січень
– травень 2006.
2. Ластівки: Казки,
оповідання, скоромовки / Укл. Г. Ю. Рогінська. – Х.: Ранок НТ, 2005.
3. І. В. Копитіна.
Українська мова у визначеннях, таблицях, схемах. - Харків: Веста: «Ранок», 2001. – 112с.
4. Пилипенко Л. І.,
Сандулєєва О. Д. Живе слово: Розвиток мовлення. Тренувальні вправи,
творчо-пошукові завдання, лінгвістичні ігри. / За заг. ред. А. П. Загнітка. –
Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1999. – 256с.
5. Усі твори. 5 -12 класи. /
Автор-упорядник: С. Ш. Відмінник. – 2-ге вид. та доп. – К.: Майстер-клас, 2006.
– 928с.
6. Могила Н. М. З живого джерела. Позакласна
робота з української мови / За заг.
ред.. А. П. Загнітка. – Донецьк: Академія, 1997. – 200с.
7. Паламар Л. М. Практичний курс української мови: навчальний
посібник. – К.: Либідь, 1995.
8. Кротов И. С. Гимнастика для ума. Логические задачи и
головоломки. – Донецк: ООО ПКФ «БАО», 2006. – 288С.
дуже дякую
ВідповістиВидалити