казки про частини мови

                                    Королева Морфологія.

           За синіми морями, за темними лісами, за високими горами простяглися межі незвичайної країни. Тут правила могутня  королева Морфологія. У цій країні було десять князівств: Іменник, Прикметник, Займенник, Дієслово, Числівник, Прислівник,  Сполучник, Прийменник,  Частка і Вигук. 

       Кожне князівство займалося своїми справами. Іменник об’єднав усі живі і неживі предмети і називав їх. Прикметник вказував на ознаки цих предметів. Числівник швидко рахував усе населення країни. Особливу роль у житті королівства займало князівство Дієслово. Дієслова захоплювали всіх своєю працелюбністю, бо вони весь час щось робили. А якщо хтось втомлювався, Займенник того замінював, а через те, що він був дуже тактовний, то  не називав тих, кому потрібна була допомога. Прислівник же завжди контролював, хто як працює: гарно чи погано, хто вийшов працювати ввечері, а хто вранці. Це були самостійні князівства і королева ними пишалася.

      А такі  князівства як Сполучник, Прийменник,  Частка і Вигук  були ледарями, працювати самостійно ніяк  не хотіли .Королева Морфологія розгнівалася , бо вона не любила ледарів, і зробила їх слугами, примусила їх допомагати жителям самостійних князівств. Вигук дуже був збентежений і весь час щось вигукував: « О-о-ох! А-а-ах!». Та королева не звертала на це ніякої уваги.

       Отже, країна королеви Морфології розпалася на шість самостійних князівств: Іменник, Прикметник, Займенник, Дієслово, Числівник, Прислівник. І три службових: Сполучник, Прийменник,  Частка. А щоб Вигук нікому не заважав своїми вигуками, королева вирішила його не турбувати. Вона подумала : « Нехай сам живе зі своїми вигуками!».

                                  Іменник « Сонечко».

        Прокинулось Сонечко рано-вранці. Умилося росою і простягло свої промені далеко-далеко.

        -   Треба працювати! – подумало Сонечко.

Пробудило всіх на землі, а потім стало з цікавістю заглядати у віконця.

        Заглянуло Сонечко у вікно школи. Йшов урок мови і діти вивчали назви предметів . Вони називали всі предмети, які їх оточували.

-         Які ще назви ви знаєте? – спитала вчителька.

-    Сонечко! – вигукнула дівчинка, дивлячись на яскраве сонце у вікні.

-         На яке питання відповідає це слово? – почула вона.

-         Що? А якби сонечко було б живе, тоді б воно відповідало на питання  хто? – задумливо відповіла Оленка.

-         Молодець! Правильно! Діти, такі слова , які називають предмети і відповідають на питання хто? що? називаються  іменниками. – пояснила Ольга Петрівна.

-         Так  я  - іменник?! Як цікаво! – здивувалося Сонечко і весело засміялось.

Ще яскравіше засяяло воно на небі та своїми променями ще дужче  обігріло землю.

-         Я – іменник!!!! – весело посміхнулося Сонечко.

                              Суперечка в лісі.

           Ця історія трапилася не дуже давно. Ніхто точно не пам’ятає, де саме.

          Одна дівчинка опинилася сама в зимовому лісі. Їй було холодно. Вона вирішила знайти вогнище. Озирнулася навколо і побачила неподалік маленький вогник. Василина  побачила біля нього зовсім непомітних істот, які про щось сперечалися. Вона почула таку розмову.

-         Я найголовніший з усіх. Я можу означати загальну і власну назву. Наприклад: місто. А яке? Київ. І ви уявляєте конкретне місто! І тільки я можу сказати якого роду слово,  чи в однині, чи в множині воно стоїть, до якої відміни належить, а їх чотири, і на яке питання відповідає, та до якого відмінку належить будь-яке слово. Ось так, бо я – іменник! – гордо мовив цей чоловічок.

-         А я можу розповісти, яке це місто – велике, історичне, красиве, сучасне…Бо я називаю різні ознаки та якості предмета  і явищ. Я можу розповісти, з чого зроблений предмет, який він за походженням, яке його відношення до часу події. Наприклад: дерев’яний стіл, приморське село, літній день… Тому я буваю якісним ( гарний настрій і найгарніший день), відносним  (паперова скриня)   і присвійним ( мамине вбрання). Я ж прикметник!!!

-         Все це гарно , все це так. Але хто з вас зможе порахувати всі ці ваші предмети? Тільки я! Адже я означаю кількість  і число, і порядок при лічбі ( один, перший…). Тому й звуть мене Числівником!

-         Всі ви дуже розумні і правильно все говорите, але я можу замінити вас усіх, бо я ж так і називаюсь – Займенник! Ось дивіться: стіл – він;

красивий – такий; вісім – стільки; далеко – там…

      

      Василинка слухала їх і зрозуміла: « А справді, всі вони такі різні, але кожний з них має велике значення у мові. І важко було б уявити собі нашу мову без цих слів».

     Дівчинка подумала, що все це треба запам’ятати  і дізнатися ще більше про ці частини мови і тому швиденько побігла додому.

                       Казка про розумний  числівник.

     Одного разу зібралися всі числівники на  нараду і почали сперечатися, хто  з них найголовніший.

-         Я  дуже велике число, я – Тисяча, отже , я – головний.

-         А я ще більше число, я – Десять тисяч, значить я головніший за всіх!

    І почалась суперечка Кожного разу знаходився числівник, який був найбільшим. І тільки числівник Один  стояв і мовчки на все дивився.

        - А ти чого мовчиш? – спитали у нього.

        - А що казати? Я думаю, що не треба шукати головного. Тому що без мене не буде ні Тисячі, ні Десяти тисяч, я – простий числівник, утворений з одного слова, а є ще числівники , утворені з  двох коренів, вони називаються складними ( тринадцять ), і бувають такі, які містять два або більше простих чи складених числівників, вони називаються складеними ( сто двадцять). Ось так. А чи знаєте ви, що всі ми кількісні числівники, тому що відповідаємо на питання скільки?, і ми також можемо бути ще й порядковими, коли будемо відповідати на питання  котрий?-  відповів усім розумний  числівник Один.

      Всі числівники замислились і зрозуміли, що числівник Один сказав правду – не треба шукати головного, кожен на своєму місці – головний.

                      Займенники і Чарівник.

     Якось у казковому лісі на зеленій галявині жили собі займенники.. Їх було багато і всі дуже різні. Вони часто сперечались, а інколи навіть доходило до бійки.

      Одного разу проходив тим лісом чарівник. Дивиться, щона галявині мешкають дивні створіння. Одні сваряться, інші деруться, а деякі сидять і сумують.

-         Хто ви такі і що трапилось? – запитав чарівник.

      Диваки відповідали кожний своє:

-         Щось!

-         Нічого!

-         Хто мені пояснить, що тут діється? – знову запитав чарівник.

-          Кожний!

-     Сам!

-         Хтось!

-         Ніхто!

-         Той!

-         Цей!

-          Абихто! – знову наввипередки закричали займенники.

Розгнівався чарівник та вигукнув:

-         Стійте! Хай говорить хтось один. Хто тут головний?

-          Я! Він! Кожний! Всі! – почулося на галявині.

-         Зрозуміло. Ви не можете помиритися. Бо не можете поділитися. Цій біді я допоможу. – Чарівник махнув своєю паличкою і перед займенниками виріс чудовий будинок. Кожен поверх був підписаний назвою певного розряду займенників. От вони там і поселились, кожний на своєму поверсі.

На першому поверсі – особові: я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони.

На  другому – зворотний  займенник себе.

На третьому – присвійні: мій, твій, на, ваш, його, її, їхній, свій.

На четвертому – питальні: хто?  що?  який?  чий?  котрий?  скільки?

На п’ятому – заперечні: ніхто, ніщо, нічий, ніякий, ніскільки, нікотрий.

На шостому – відносні: хто, що, який, чий, котрий, скільки.

На сьомому – вказівні: цей, той, такий, стільки.

На восьмому – означальні: всякий, весь, кожний, інший, сам, самий, жодний ( жоден).

На дев’ятому – неозначені: дехто, дещо, деякий, щось, хтось, що-небудь, хто-небудь, якийсь, будь-який, будь-хто, будь-що, абихто, абищо, абиякий,  хтозна-що,  казна-що.

Тепер вони мали власні кімнати, перестали  сваритися й охоче ходили один до одного на гостину і завжди запрошували свого мудрого чарівника-рятівника.

                       У країні Службових частин мови.

    У далекій країно-мові Службових частин   було чотири королівства. У першому правив король-слово Прийменник, у другому – Сполучник, у третьому – королева-слово Частка. А четвертим був король Вигук.  Всі вони  служили самостійним частинам мови, були незмінними словами, не являлися членами речення, і не мали лексичного значення. Але відігравали службову  роль  у своїй країно-мові , а саме надавали всім словам певного відтінку та утворювали окремі граматичні форми.

     У королівстві Прийменника всі підлеглі служили для вираження зв’язків між словами у реченні. У короля-слова Прийменника за походженням  було два принца: Похідний і Непохідний. Непохідний прийменник-принц грався простими прийменниками: на, під, за, над, в (у), через та інші. І називав їх первинними. Похідний прийменник-принц любив складати всі непохідні прийменники, утворювати складні: по+над= понад, по+ під=попід, по+між=поміж. І називав їх вторинними.   І так він мріяв стати великим математиком.

       У королівстві Сполучника всі служили для зв’язку однорідних членів речення і частин складного речення. У короля-слова Сполучника за значенням було два принца-сполучника: Сурядний і Підрядний. На прогулянку вони ходили тільки зі своїми друзями. Принц Сурядний кликав друзів так: « Єднальні! Протиставні! Розділові!» А принц Підрядності гукав своїх друзів так: «Часові! Причинові! Умовні! Мети! Допустові! Наслідкові! Порівняльні!» І всі вони весело збігалися і гралися. За походженням всі вони були різні: похідні і непохідні, а за будовою – прості і складні. Та це не заважало їм весело проводити час.

      Королева Частка була дуже вродлива і працьовита. Її поважали за те, що  вона завжди служила для творення морфологічних форм слова і надавала всім словам певних смислових чи емоційно-експресивних відтінків. Вона пишалася своїми принцесами. Першу звали Фразовою, у неї були такі подружки: вказівні, означальні, підсилювальні, обмежувально-видільні. Другу звали Модальною принцесою і в неї були такі подружки: стверджувальні, заперечні, спонукальні, питальні, власне-модальні. І двох найменших принцес звали Формотворчою і Словотворчою. Жили всі вони у мирі й злагоді. За свою вроду королева Частка була позбавлена прав виступати будь-яким членом речення і тому являлася незмінним словом.

      Король Вигук був найшановнішим у  країні, бо він  завжди виражав почуття, емоції, волевиявлення мовця, не називаючи їх, ніколи не змінювався, не виступав членами речення. За походженням у нього було два принца: Первинний і Похідний. А за значенням у нашого короля  були такі міністри : емоційні, спонукальні, етикетні, звуконаслідувальні. Всі вони були нагороджені за гарну службу комами або знаком оклику.

      Ось такі мирні королівства живуть у країні Службових частин мови .

                                          Список літератури.

1.     Казковий вечір. – Січень – травень 2006.

2.     Ластівки: Казки, оповідання, скоромовки / Укл. Г. Ю. Рогінська. – Х.: Ранок НТ, 2005.

3.     І. В. Копитіна. Українська мова у визначеннях, таблицях, схемах. -  Харків: Веста: «Ранок», 2001. – 112с.

4.     Пилипенко Л. І., Сандулєєва О. Д. Живе слово: Розвиток мовлення. Тренувальні вправи, творчо-пошукові завдання, лінгвістичні ігри. / За заг. ред. А. П. Загнітка. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1999. – 256с.

5.     Усі твори. 5 -12 класи. / Автор-упорядник: С. Ш. Відмінник. – 2-ге вид. та доп. – К.: Майстер-клас, 2006. – 928с.

6.      Могила Н. М. З живого джерела. Позакласна робота з української мови / За  заг. ред.. А. П. Загнітка. – Донецьк: Академія, 1997. – 200с.

7.     Паламар Л. М.  Практичний курс української мови: навчальний посібник. – К.: Либідь, 1995.

8.     Кротов И. С. Гимнастика для ума. Логические задачи и головоломки. – Донецк: ООО ПКФ «БАО», 2006. – 288С.